— Як це — не при дорозі? — здивувався той злоп, котрого Шиворіт-Навиворіт зачепив. — А де ж іще їжа може бути?
— Існують місця, — авторитетно заявив Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.
Такі слова завжди звучать авторитетно. Через те, що вони про їжу. Той, хто розповідає вам, що знає, де можна нажертися на дурняк, завжди буде користуватися у вас авторитетом. Втім, Шиворіт-Навиворіт увагою не зловживав, розповідав без пауз:
— Терикони, — почав він перераховувати місця, де їжі для злопів завжди досхочу, — раз. Там шлаку, котрий ви вживаєте, стільки, що кожного окремого злопа можна на цілий окремий терикон садовити. Зоопарк — два.
— Що таке «зоопарк»? — поцікавилася недовірлива злопчиха з кривою пикою (у неї сусідній злоп на нозі стояв).
— Місце, де багато першокласного поживного сміття, — відповів Шиворіт-Навиворіт не лаючись, що його перебивають. — У зоопарку Великі тримають тварин. Там тварини всі разом живуть: слони, нерпи, леви, кролики, лисиці…
— Лисиці? — мало не хором перепитали злопи. — Ні, там, де лисиці, нам не годиться. Далі давай.
— Міські смітники, — вів далі Шиворіт-Навиворіт, — каналізація…
Злопи шепотілися.
— Ага, от іще згадав! — радісно закричав Шиворіт-Навиворіт. — Янтарне поле… — і зареготав. — Ну, хлопці, коли б ви знали, скільки у світі місць, де досхочу їжі! А на териконах шлаку просто завали. Отакенні гори їстівного шлаку, — трусив Шиворіт-Навиворіт відловленого злопа за комірець, — гори харчу.
Злопи пищали від радості, однак Шивороту-Навивороту поки не вірили.
От ви повірили б, якби хто-небудь сказав вам, що знає місце, де лежить гора ковбаси? Хай навіть вареної?
— Пі-пі-пі, — промчало лабіринтами й лазівками злопів. Гори безкоштовної ковбаси усім подобалися. Злопи притьмом зібралися навколо Шиворота-Навиворота — сморід їм не заважав — і налаштувалися слухати. Чому ж задарма не послухати?
— Якщо вам пощастить на терикон потрапити, — переконливо говорив Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, — там шлаку стільки, що кожен злоп може по сто грамів щодня уминати, і його частка не зменшиться.
— Воно-то так, — недовірливо заперечив котрийсь надто розумний злоп, — але туди ще потрапити треба.
Проте романтики серед злопів переважали. Серед голодних романтиків завжди більше, ніж серед ситих. Злопи всі в основному голодні були й знали, що гарне життя там, де є сміття.
Вони кричали:
— Bay! Гайда на терикони!
— Bay! Вперед на смітник!
— Агов, хлопці, усі на терикон!
— Але туди ще дістатися треба, — і далі гугнявив той, котрий був розумний. Його спершу з’їсти хотіли, а потім вирішили послухати — останнє слово надали.
— Ми ж не сарана, — гугнявив розумник, — ми звичайні осілі злопи… Як ми той твій терикон розшукаємо?
— Жодних можливостей, — пожалкував злоп-старійшина. Він був такий старий, що чурбак у нього репнув не натроє, а на вісім частин. Ото він і підтвердив: — Нє-а, на терикон нам не дістатися…
— Авжеж?! — іронічно спитав Шиворіт-Навиворіт. І запах відповідно іронічно: скислим борщем і розлитим оцтом. — А сусіда вам навіщо? Дорожній гном?
— Правильно! — загомоніли злопи. Про те, що сусіда їм ні до чого, вони знали. З цим вони завжди готові були погодитися. — Нащо нам сусіда?
— Слід його як-небудь вколошкати.
— Та припиніть! — заволав Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. — Я маю на увазі, що в цьому випадку сусід дорожній гном вам більше за все й потрібен.
— Він нам потрібен? — здивувалися злопи, переважно молодь. Старші звикли ні з чого не дивуватися.
— Він вам потрібен. Аякже.
— Він-бо — дорожній?
— Дорожній.
— І сусід?
— Сусід.
— А коли він дорожній, та ще й сусід, то нехай і проведе вас по-сусідськи звідси на терикони або на Янтарне полечко!
…Зависла тиша. Злопи несподівано замовкли всі разом. Під таким кутом жоден злоп ніколи свого сусіду гнома Гролика не розглядав. Що від сусіди гнома Гролика може бути не тільки шкода, а й користь. Злопи так довго мовчали, отетерівши, що Шиворіт-Навиворіт навіть занепокоївся:
— Агов! Чого ви? Чого мовчите?
— Та ми його вижити хотіли, — просто зізнався один із злопів. — Мучили його самі, а потім іще й шершня впіймали та нацькували, щоб він гному дошкуляв. Навряд чи дорожній гном після такого погодиться нам допомагати. Навряд чи погодиться переселяти.
— Погодиться, — впевнено сказав Шиворіт-Навиворіт. — Сусідам, котрі стараються тебе вижити, завжди треба допомогти переїхати.
Читать дальше