Згідно з цим правилом вони й жили. Шматок діставався тому, в чию пащеку він поміщався. Навіть їжак погодиться, що, скажімо, недопалок злопенятам не по зубах. Тому вони вдовольнялися дрібними шматочками та крихтами тютюну.
Злопи вешталися обабіч шосе, відгавкувалися від інших придорожніх лушпайників, котрі теж паслися в цих місцях. Навколо дороги вистачало всілякої публіки — хижої та небезпечної.
На жаль, злопи були не найнебезпечнішими істотами на узбіччі. У злопів вистачало ворогів та конкурентів. Проте мені їх анітрішечки не шкода. А злопчихам-матусям, звісно, було шкода своїх злопенят, тому найдрібніша молодь трималася в самому центрі володінь злопів, у найбезпечніших та найоб’їденіших місцях. Певна річ, ніхто не дозволяв малятам лізти на дорогу чи на узбіччя. Тому їм доводилося замість смачних окурочків чи пластикових пакетів жерти камінці або один одного. Через ту дурнувату безпеку. Крихітні злопенята сиділи, нудилися, гризли, що на очі потрапить, або терли крильця шматочками крейди, що невідомо яким чином опинилася в цих місцях. А вимальовувати крейдою крильця у злоп’ячої малечі вважалося шиком і навіть грою. Злопенята билися об заклад, хто довше проходить чистим після того, як відбілить крейдою крильця.
Ви вже знаєте злопів?
Я вам про них розповідав? Як ви гадаєте, чи може мале злопеня ходити чистеньким після того, як його оточить цілий натовп інших маленьких злопенят з повними жменьками багнюки у лапках?
Ото ж бо й воно!
Коли вже якомусь злопеняті щастило залишитися з незаплямованими крильцями, це означало лише те, що інших щось дуже сильно відволікло. Щось вельми важливе. Самі розумієте, що мало статися казна-що, аби відвернути злопенят від обливання товариша брудом.
Тож цього, котрий саме натер крильцята крейдою, чекала така самісінька доля, як і його попередників, якби біля самої дороги зненацька не залунало жаб’яче квакання:
— Ква, ква, ква.
А чи знаєте ви, кого люблять жаби?
Це ви так гадаєте, що планктон, ряску та комарів. Даремно ви не враховуєте злопів. Так, це правда — злопів мало хто любив. Щира правда.
А от жаби злопів любили. Причому в будь-якому вигляді: в сирому, і в ледь придушеному, навіть у розчавленому. Якось хробачок на яблуні зірвався разом з яблуком і впав на злопа. Так оту поживну суміш із розбитого яблука, розплющеного злопа та розквашеного хробачка жаба спожила із превеликим задоволенням.
Без жартів, у кожного свій смак. Жабкам до смаку були злопи. Вони їх щиро любили. Однак злопи взаємністю не відповідали. Їх жахала ця любов. Саме тому коли залунало жаб’яче кумкання, злопенята тут же забули про те, що вони збиралися обхаркати, облити брудом, обстріляти гнилими кісточками інше злопеня, яке щойно вибілило крильця. Всі налякано завмерли. Дорослі злопи завмерли теж, бо стояли ближче до дороги, від якої чулося квакання. Жабки несказанно любили злопів, і ті приготувалися до найгіршого.
— Tc-c-c-c, — само по собі прошелестіло над узбіччям, і над пеньочками, й над косогірчиком, і там, і сям. Здоровезні злопи з кирпатими носами й малятка-злопенятка — всі замовкли. Заціпеніли. Очерети з жабами були далеко від узбіччя і від трьох пеньочків. Те, що якась жаба дошкутильгала до трьох пеньочків, вражало. Звісно, якщо той дорожній бивень, котрий засів нещодавно поряд із пеньочками, не був насправді прихованою жабою. Проте в це ніхто вірити не хотів. Та хочеш-не хочеш, а гучне «ква» чулося зовсім поряд. Злопи в розпачі завмерли, не насмілюючись деренчати, й приготувалися… До найгіршого…
Злякалися?
Не бійтеся — добре те, що кінчається добре.
Жаб’яче «ква-ква-ква» зненацька перейшло на звичайне кахикання.
— Ква, ква, кха!
А кашель, погодьтеся, аж ніяк не квакання.
Це навіть те, з вибіленими крильцями второпало. Старші злопи вмить відчули полегшення, оскільки жаб, які кашляють, не буває. Жаби не кашляють.
Якщо ти квакаєш — ти жаба.
Якщо ти кашляєш — то яка ж ти жаба?
Так то й не жаба була. То був Шиворіт-Навиворіт-Наче-Здох-їжак…
Хто?
Та майже ніхто. Так, пройдисвіт дорожній… Балакало перелітне. Перевертак. Коли б злопи одразу на нього подивилися, щойно він заквакав, то відразу б побачили, що то не жаба, а навпаки. Але злопи заціпеніли від жаху й очей підняти не сміли. От Шиворіт-Навиворіт-Як-Неживий-їжак підкрався до злопів та й усю їхню компанію розіграв. Він би й далі насолоджувався таким чудовим розіграшем, ще полякав би злопів, та кашель завадив. Тож уся вистава зійшла нанівець.
Читать дальше