Гноми чекали, що кутик грамотки впаде сам собою. Однак злющий шершень Бу, котрий сновигав віддаля, був напоготові. Він швиденько збагнув, що його завдання — не дати впасти кутику грамотки з координатами красуні Божени. Злющий шершень Бу втямив, що іншого такого шансу по-справжньому нашкодити гному Гролику він не матиме. Шершень Бу схопив уривок грамотки й помчав світ за очі — до осередку злопової культури. До своїх господарів тобто.
А гноми?
А гноми так і стояли на землі віялом, пороззявлявши роти.
А гном Гролик?
А гном Гролик сів і розплакався.
Загалом, на цьому книжка закінчується. Не моя справа розповідати, що відбувалося потім, чи ще згодом, чи набагато пізніше. Я й не став би цього робити. Однак дещо я вам все-таки розкажу, але тільки те, що потім. Але не те, що згодом чи набагато пізніше. Домовились?
Отже, потім мудрі чумачки пожаліли дорожнього гнома Гролика й пояснили йому, що шершень напевне віднесе уривок грамоти туди, де живуть його господарі-злопи. А де мешкають господарі злющого шершня, гном Гролик знав і трішки повеселішав. Втім, Гролик знав і злопів, а тому трішки посмутнішав. А коли мудрі чумачки пояснили гному Гролику, що дорогою шершень може загубити вкрадений шматок грамоти, на нього може напасти ворон чи збити будь-який хлопчисько з рогатки, гном Гролик знову захлипав.
— А може статися так, що все буде гаразд, — додав розсудливий чумачок, — може, шершень благополучно донесе уривок грамоти з координатами Божени до злопів. Ясна річ, господарі шершня Бу, сусіди-злопи, по-сусідському віддадуть гному Гролику його власність.
— Чи так, чи інакше, слід спробувати, — сказав Ґансі.
— Слід спробувати, — підтримали близнята доо.
— Спробувати слід! — сказав шляховичок Добринька, котрий взагалі не збирався розлучатися з гномом Гро ликом.
Чарівна Ши погодилася беззастережно. Гном Гролик заквапився. Він навіть чаю не попив.
Чумачки зосталися в Бодайці. Дорожні гноми повелися по-різному. Путівці, манівці, майже всі місцеві гноми занудьгували, далі їм було нецікаво. А ті, кому було цікаво — шляховичок Добринька, восьминіжка Сежелен, близнюки доо, роуді Леф та простець Тиша — вирішили супроводити дорожнього гнома Гролика на прізвисько Ріпка додому.
— Чаєм пригощу, — пообіцяв гном Гролик. — У мене в пеньку кілька кімнаток і перинки м’якенькі.
Зачувши про перини та чай, до гурту приєдналися ще кілька дорожніх гномів.
Гролик у супроводі друзів нарешті вирушив до південного пеньочка. Подорож була не надто довга й досить одноманітна, тому розповідати про неї я не буду. Та й що розповідати: гноми поспішали, Гролик не міг ні про інше думати, як про злющого шершня Бу та уривок грамотки, і йому було не до ігор та веселощів. Гролик переймався тим, щоб злющий шершень Бу не загубив грамотку, щоб цілим та неушкодженим дістався до трьох пеньочків і щоб злопи повернули грамотку Гроликові. Інші гноми теж переживали за Гролика.
Але дорога — дуже вірна річ, і той, хто готовий покластися на дорогу, рідко програє. Гноми їхали, їхали й незабаром попереду показалися три пеньочки. Нарешті все мало скінчитися. Ще не доходячи до дому, гном Гролик побачив шершня Бу, який зловтішно дзижчав над пеньком.
Біля Гроликового пенька горлало, плювалося, кривилося, вовтузилось сімейство сусідів-злопів у повному складі.
У такій кількості сусідів гном бачив уперше. Збори мали хвилюючий вигляд і враження справляли неабияке.
Попереду стояв найстарший злоп. Він стояв біля хвіртки й широко посміхався. Незвичайно широко.
— Де шершень? — закричав Гролик. — Де координати?
Злоп подав Гроликові якийсь клаптик кори. На корі щось було надряпано.
— Що це? — не зрозумів гном Гролик.
— Координати, — відповів злоп, широко посміхаючись.
— Які координати? — закричав гном Гролик. — Це взагалі не те!
— Це — те, — відрізав злоп. — Це координати Янтарного поля.
— Якого поля? — здивувалися гноми. — Навіщо вони нам?
— Ти нашу сім’ю на Янтарне поле доправиш, — посміхнувся злісний злоп, — а ми тобі твого папірця повернемо. Та й по всьому.
Розділ 1
Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак
Що таке стрілка, знають навіть дорожні бивні.
Дорожні бивні — тверді та неповороткі істоти. Вони надто незграбні, щоб пересуватися дорогами на машинах. Тому зазвичай вони подорожують своїм ходом.
Читать дальше