Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

Бувало, іноді колесо удачі випадало й на їхній номер — коли, наприклад, дорогою сунув гусеничний танк, трактор чи асфальтовий каток.

До цих видів транспорту дорожні бивні вміли причіплюватися й на них могли покататися. Та, на жаль, щастило їм не завжди. А потреба переміщення обтяжувала їх постійно, бо якщо дорожні бивні зупинялися, то швидко приростали до придорожнього ландшафту й зрушити з місця потім було неможливо. Чи то вони пускали коріння, чи коріння навколишніх рослин впиналось у придорожніх бивнів, забираючи енергію, чи то лапки, маленькі й слабкі, зігнувшись, не могли знову підняти дорожніх гігантів такої ваги. Коли лапки дорожніх бивнів відмовлялися ходити, дорожнім бивням доводилося сиднем сидіти там, де їм випало зупинитися. Отак. Ясна річ, дорожні бивні зналися на стрілочках дорожніх. На стрілках зналися майже всі дорожні, мешканці, але якщо на життя прудких та рухливих дорожніх гномів-харлеїв чи доо вони не впливали й зовсім їх не цікавили, то з дорожніми бивнями все було навпаки. Стрілочки відігравали в їхньому житті важливу роль.

— Хвилиночку! — скажете ви. — Що за стрілочки? Які стрілочки? Звідки стрілочки? Про що, взагалі, йдеться?

Про те, що ми з вами називаємо дорожніми знаками, розміткою та світлофорами. Для дорожніх бивнів усі ці дорожні позначки були просто стрілочками, і ставилися бивні до них, як ми до народних прикмет. Авжеж, стрілочки — це природні, тобто дорожні, прикмети, оскільки дорога для бивнів і була природою.

Дорожнім бивням доводилося дуже уважно стежити за прикметами: розміткою дороги, світлофорами, стрілочками та дорожніми знаками — скрізь, особливо на перехрестях. Бо дорожні бивні практично не зупинялися. Самі знаєте, чому. Дорожні бивні йшли не зупиняючись, вони мусили йти та йти доти, поки їх щось чи хтось не зупинить. А зупинятися їм, як ви знаєте, не хотілося, бо коли вони вже ставали, то практично назавжди. Тоді вони не могли зрушити з місця.

Правда, все просто?

У житті все завжди просто. Ніби вареники у корчмі Сита-ситника — дорожнього корчмаря. Тими варениками бивням доводилося ласувати лише інколи. З тієї ж причини: вони не могли стояти. А за випічкою в Сита завжди стояла черга, у котрій доводилося стояти тим, хто хотів отримати пиріжок. Проте Сит-ситник до всіх ставився добре й коли бачив дорожнього бивня, що проходив повз його корчму, неодмінно виносив пиріжок чи сушку. Еге.

Але повернемося до стрілочок. Певне, ніхто не знав так добре дорожні знаки, як бивні. Більшості дорожніх та придорожніх істот було байдуже щодо того, в якому порядку рухаються на дорозі машини. Вони просто сприймали рух машин, як сприймає рибка потоки води в струмочку — не замислюючись над тим, що рухає тими потоками. Дорожні бивні — інша справа. Їхній рух, а отже, їхня доля залежала від знання дорожніх знаків. Їм було байдуже, куди рухатися, їм необхідно було рухатися без перерви: і саме знання розмітки доріг та дорожні знаки могли допомогти їм у їхньому невпинному русі.

А втім, ця казка не про дорожніх бивнів. Ця казка про дорожнього гнома Гролика. А про дорожніх бивнів — лише приказка. Лише помітки на узбіччі.

Просто поблизу трьох деньочків, де мешкали злопи та дорожній гном Гролик, щось скоїлося з одним із цих самих дорожніх бивнів, і він став частиною краєвиду. Ну, ви зрозуміли — вріс в узбіччя. Краєвид, звісно, трохи змінився, але мені здається, не настільки, щоб дорожній гном Гролик не зміг знайти свого південного деньочка.

Присутність дорожнього бивня на злопів теж ніяк не вплинула. Злопи швидко дійшли висновку, що дорожнього бивня ні їсти, ні пити не можна. І з нього не можна добувати корисних копалин або кочережку, а мокриці під нього не залазили. Крім того, злопи втямили, що заселити дорожнього бивня теж не можна, то й відразу втратили до нього інтерес. А ми розповіли про дорожнього бивня тільки для того, аби ви знали всю правду про те, що відбувається в нашій історії. Тому що люди читають книжки, щоб дізнаватися правду. Якщо не писати правди в книжках — їх просто ніхто не читатиме. Це призведе знаєте до чого? До того, що виробництво книжок припиниться й усі залишаться без роботи. Хороші люди також… Це ще одна приказка. Казка буде попереду.

У той день, про який я веду мову, дещо сталося. Дещо незвичайне. Звісно, завжди краще починати розповідь з того моменту, коли щось починає відбуватися.

Отже, після того як рано-вранці того дня, коли злющий шершень Бу вирушив переслідувати дорожнього гнома Гролика, сімейка злопів зайнялася своїми злоп’ячими справами. Злопи подалися тинятися біля дороги та чубитися через недопалки чи лушпиння. Злопенята теж рушили обгризати молоденьку траву й підбирати лушпиння за старшими. Старовинне правило злопів проголошувало: все корисно, що в рот пролізло.