Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

Про те, скільки нір можна накопати в чудовому янтарному ґрунті та як багато місця та вільного часу матимуть ситі й вільні істоти. Отож заливав немстивий Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак по повній програмі. Коли б злопи вміли плакати, вони б плакали, слухаючи, що їм розповідає немстивий, ну геть немстивий Шиворіт-Навиворіт-їжак-Напевне-Здох.

Груди у злопів здіймалися, оченята сяяли, а самим їм несказанно закортіло вирушити вперше в житті в романтичну подорож.

Янтарні міражі линули над натовпом злопів… Ну, певна річ, знайшовся серед них розумник, котрий у розпалі рожевих марень візьми та й ляпни:

— Якщо Гролик нас звідси на Янтарне поле відвезе, йому наші пеньочки дістануться.

— А дулю йому, а не наші пеньочки! — загарячкували найжадібніші злопи. Поспіль чоловічої статі. — У наших пеньочках ми свої яєчка заховаємо, щоб із собою не возити. Нехай вони тут вилуплюються й знову розмножуються.

— Та як це ми яєчка залишимо? — оскаженіли злопчихи. — Ми лише вас, плішивих тут покинемо. А самі з Гроликом поїдемо на Янтарне полечко.

— То ось ви як заговорили! З Гроликом ви поїдете? А хто нас підбурював шершня Бу проти Гролика дресирувати?

Злопчихи робили невинні, мов росинки, очиці. Вони вміли їх робити кришталево-прозорими й вугільно-чорними — щоб подобатися.

Немстивий Шиворіт-Навиворіт розсівся на стільці, котрого злопи знову витягли й встановили для дорогого гостя.

Шиворіт-Навиворіт рохкав від задоволення. Він любив подорожувати. А злопи його вразили. От же народ — малорухливі, найжалюгідніші за рангом серед мешканців доріг. А ти диви — ледь перед ними перспектива змалювалася — потягло злопів у мандри! У дорогу…

— Отакі ми всі, дорожні жителі, — філософствував Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак і погойдувався на стільці.

А злопи й далі сварилися та дорікали одне одному. Кому першому на думку спало сваритися з сусідом гномом Гроликом. Дошкуляти такому, виявляється, потрібному й важливому сусідові. Злопи так погиркалися, що не помітили навіть, як повернувся злющий шершень Бу. Дорожній гном не повернувся, а шершень Бу повернувся, сів на найпівнічніший пеньочок, почав Шиворота-Навиворота роздивлятися. Без жодної цікавості. Як пересічного гнома. У шершня Бу цікавості до сторонніх не було. Він же не вівчарка, а шершень.

Між тим злопи висловлювали кожен власну думку, плювали на думки інших з високої дзвіниці. Вони рвали травинки та чхали один на одного…

У злопів весь обжитий простір був запльований. Тому що думки в них мінялися як напрям вітру. Вони всі чхали. І на всіх.

Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак відсунувся далі. Він роздивлявся шершня Бу. Шершень Бу мав переконливий вигляд — як ретельно розмальований Шварценегер.

У пащі шершня Бу стримів уривок якогось папірця. Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, подорожуючи шляхами, надивився багато чого. І нікого він не боявся. Тому що його ніхто ніколи не чіпав! Шиворіт-Навиворіт ніби здох їжак мав вигляд здохлого їжака. Причому, міг набувати вигляду здохлого їжака будь-якої несвіжості. Ну скажіть, хто зачіпатиме здохлого їжака? Та ще й несвіжого? Ніхто не зачіпатиме. То чого ж йому боятися?

А от його всі боялися. Аякже. Кому до вподоби здохлі їжаки?

Шершень Бу не становив винятку. Хоча шершень Бу не був ні звіром, ні птахом, а лише комахою — все одно Шиворота-Навиворота боявся. Тож коли Шиворіт-Навиворіт поманив шершня Бу до себе й звелів віддати папірця, той покірливо приніс. І доки злопи сварилися, а сваритися вони могли довго, Шиворіт-Навиворіт-Наче-Здох-їжак уривок папірця вивчав.

Довго вивчав.

Ви вже здогадалися, так? А от Шиворіт-Навиворіт нічого не міг зрозуміти. Шиворіт-Навиворіт страшенно не любив усілякі головоломки. На його думку, світ мав бути простим. Тому він почухав потилицю й загорлав на весь косогірчик:

— Що?!

Злопи замовкли. Потім на Шиворота-Навиворота подивилися. Потім поряд із Шиворотом-Навиворотом шершня Бу вздріли. Потім на папірець в лапах у Шиворота-Навиворота звернули увагу. І спитали в Шиворота-Навиворота:

— А чи не наш то папірчик, перепрошуємо? А чи не нам це наш шершень Бу його приніс?

— Ваш, ваш, — заспокоїв жадібних злопів Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак. Він не був скнарою. Для нього що один папірець, що цілий кошик паперів — все одно було. Це для злопів, що тулилися в тісняві, кожен клаптик паперу цінність мав. Це злопи на нього негайно претензію висували.