Ульф Старк - Різдво у лісі

— Може, це щось дуже важливе, — каже мама-кролиця. — Щось таке, як….

— Ні, неважливе, — тут же обриває її сова. — Це звичайнісінька річ, де нашкрябані якісь літери. Ф, П і всякі дурниці. Гарного дня!

Вона злітає вгору й зникає в дуплі.

За мить сова знову висуває голову з дупла:

— І не смійте мене більше будити! — гримає вона і захряскує двері.

— Ось воно що, — зітхає дідусь. — Виходить, це звичайнісінька річ.

— А я сподівалася, що це було щось важливе, — каже мама. — Що воно щось означає. Якусь пригоду абощо.

— Так, це було б здорово, — погоджується дядько Кіна.

— Та не слухайте ви ту сову, — каркає одна з ворон.

— Вона ж не вміє читати. Навіть не знає літер, — підхоплює друга ворона.

— То що тут написано? — питає Ніна.

— Ага, що тут написано? — питають білочка, лісові миші та всі решта.

Ворони схиляють голови над табличкою і проходжуються по літерах. Бурмочуть то П, то Р.

— А що виходить разом? — питає Кайн.

— ПРОДАЮ… — сміється одна ворона.

— ПРИЙДУ… Г… — сміється друга.

— А що таке Г? — питає Ніна.

— Г — це гном. Він приходить на Різдво, — каже перша ворона.

— А що таке Різдво? — питає мама.

— Та хтозна. Але, певно, щось надзвичайне, — каже друга ворона.

— І щось таємниче, — додає перша.

Потім вони здіймаються в повітря і сміються.

Ще б пак — воронам майже завжди смішно.

Наступного дня до кролів навідується білочка.

— Я вже знаю! — ледве зводячи дух, вигукує вона ще знадвору.

— Спершу треба стукати, — каже дідусь. — І вітатися. Сядь на стілець і відхекайся. Тоді розкажеш, що ти знаєш.

Білочка каже «Добрий день!» і сідає на стілець, сплетений з коріння.

Дядько Кіна подає їй склянку соку з соснової хвої.

— Ну, то що ти знаєш? — питає дідусь.

— Що таке Різдво, — гордо відповідає білочка.

— І звідки ти про це дізналася? — питає дідусь.

Йому прикро, що така молоденька білочка знає те, чого не знає він.

— Від бабусиного дядька. Він дуже старий.

— Ну й що він сказав?

— Він сказав, що на Різдво дерево прикрашають красивими іграшками, їдять смачні страви і танцюють. А ще співають. І дарують одне одному подарунки.

— Справді?

— Так. Він чув це від людей, які приходили в ліс і спиляли красиву гіллясту ялинку, по якій було так гарно лазити.

— А твій родич казав, коли буває те Різдво?

— Тоді, як приходить гном, — відповідає білочка.

— О, то нам треба приготуватися, — каже дідусь.

— А чому ти думаєш, що він прийде сюди? — дивується мама.

— Хіба він не написав, що прийде? — питає дідусь. — І хіба гноми живуть не в лісі?

Невдовзі всі лісові тварини вже знали, що до них прийде гном.

І польові миші. І борсук. Навіть черв’яки в землі про це говорять, щоправда, уві сні. І пташки у верхів’ї дерев.

— Невдовзі він прийде, невдовзі він прийде, — цвірінькають вони.

Проте одного вони не знають: хто такий гном.

— Певно, він страшенно бідний, — роздумує вголос дядько Кіна. — Це видно з його імені. Лише бідолах називають гномами.

— Атож, — жваво відгукується мама. — Бідолашечка. Нам треба наготувати для нього багато подарунків.

— І можна подарувати пісню! — вигукує дідусь.

— Яку ще пісню? — питає Ніна.

— Ну, звісно, гномську. Радісну пісню, щоб він розвеселився і забув про свою скруту.

— А хто її придумає?

— Я, — відповідає дідусь. — Я зараз же піду придумувати.

— А ще треба почастувати його всілякими ласощами, — озивається тітка Інка.

— І добрими стравами! — каркають ворони.

— І без кінця-краю обійматися, — туркоче голуб.

— Без кінця-краю обійматися? — перепитує тато.

— Так, принаймні я таке чув, — каже голуб, що вряди-годи літає до міста. — На Різдво у місті заведено без кінця-краю обійматися. Усі це кажуть.

— Щось не віриться, — каже дядько Кіна.

— Ну, я ж не знаю, — каже голуб. — Я просто таке чув.