Народные сказки - Молдавські народні казки

— Ось мій справжній наречений! — скрикнула дівчина, кидаючись в обійми Фет-Фрумоса.

Безбородий побілів, наче крейда, затремтів, мов осиковий лист. Люди з огидою глянули на нього і сказали справжньому витязеві:

— Якщо ти маєш намір одружитися з нашою дівчиною, ми всі тебе благословляємо!

— Не прогнівайтесь, люди добрі, я — одружений.

— Тоді чим зможемо віддячити тобі за добро, яке ти вчинив для нас?

— Прошу тільки шаблю і булаву. А якщо мені трапиться горе, надіюсь, ви подасте дружню руку допомоги.

— Для чого тобі, витязю, шукати пригод і небезпек? Залишайся з нами. Як люди живуть, так житимеш і ти. І нам буде радісно, що серед нас житиме такий видатний сміливець.

— Щиро вам дякую, але мушу йти.

— Що ж, силуваним конем далеко не заїдеш, — сказав наймудріший дідусь, вручив юнакові зброю і побажав щасливої дороги. Тут же привели буланого жеребця, котрого ні разу не виводили зі стайні. До хвоста йому прив’язали торбу з горіхами та зв’язаного безбородого: де горіх упаде, там шматок відпаде. Давши коневі волю, вдарили його батогом і гукнули:

— Неси цю нечисть до дідька в зуби!

Жеребець вдарив копитами по степу і розніс зрадливого безбородого на дрібні шматочки:

Фет-Фрумос, озброєний шаблею і булавою, довго мандрував горами високими, лісами дрімучими і, кого б не зустрів по дорозі, все запитував, чи, бува, не знає той, де маєток злого чарівника, довгобородого карлика.

Ішов та йшов Фет-Фрумос і нарешті натрапив на самітну хатину. Постукав у двері, і на порозі з’явився молодий богатир.

— Доброго дня, чоловіче!

— Тобі також, подорожній!

— Чи не знаєш, бува, де маєток довгобородого карлика?

— Ех, витязю, як не знати? Завдав і мені той злодюга чимало горя:

Якщо ти думаєш битися з ним на смерть, то слухай моєї поради: не шукай довгобороду потвору, бо його ні булава, ні шабля не бере. Йди на мамалижну гору, де плюскотить молочне озеро. Там знайдеш величезного кнура. Якщо ти його побореш, то довгобородий карлик тої ж миті впаде мертвий.

І пішов Фет-Фрумос від села до села, випитуючи дорогу до мамалижної гори і молочного озера.

Нарешті дістався він до тої гори й приліг на березі молочного озера спочити. М’який килим зеленої травиці стелився по березі. Раптом витязь почув таке страхітливе рохкання й верещання, від якого чуприна йому дибом стала. Оголив Фет-Фрумос шаблю і, повернувшись, побачив перед собою величезного дикого кабана.

Підступив до потвори Фет-Фрумос — і спалахнув бій! Коли сонце стало хилитись до заходу, Фет-Фрумос і потвора в знемозі попадали на землю. Лежали нерухомо, і раптом обидва помітили в голубому небі орла. Орел то робив плавні кола, ширяв, то завмирав на місці, виглядаючи здобич.

Уздрівши орла, кабан закричав:

— Орле-орлику, принеси мені води попити, а я тобі дам м’яса на три дні.

Фет-Фрумос і собі звернувся до орла:

Почувши таку мову, орел стрілою шугнув до річки, набрав у дзьоб води, змочив крила й підлетів до Фет-Фрумоса.

З дзьоба дав витязеві води, тріпнувши крильми, окропив його.