Народные сказки - Молдавські народні казки

Фет-Фрумос став перед натовпом, що річкою лив сльози, і могутнім голосом заговорив:

— Стійте, люди! Дайте мені шаблю, і я зарубаю клятого змія.

— Не смій про це навіть думати, юначе, — залунали голоси, — Не такі герої, як ти, знаходились, та жоден з них не вернувся живим.

— Дайте мені шаблю! — благав юнак.

Порадились люди і вирішили дати зброю, хай, мовляв, спробує щастя.

Підійшли всі до зрубу криниці, побажали витязю щастя та й розлетілись хто куди, наче перепілки.

Фет-Фрумос відніс зомлілу від жаху дівчину далі від криниці, оголив шаблю і став чекати змія. Незабаром почулось виття і свист. Юнак міцніше затис у руці шаблю. Тут, мов з гармати, вилетів з криниці дванадцятиголовий змій. Кожна голова вивергала полум’я, шкірила гострі зуби, намагалася вхопити витязя і роздерти на шматки. Ухиляючись від ударів, Фет-Фрумос рубонув найстрашнішу голову. Відтята голова покотилась додолу, а з шиї вдарила струменем брудна кров. Змій оскаженіло кинувся на звитяжця всіма ощиреними головами. Та Фет-Фрумос, вправно орудуючи шаблею, одну по одній стинав потворні голови чудовиська, поки зрубав останню. Дівчина побачила мертве страховисько і кинулась переможцеві на шию:

— Витязю, чим я віддячу тобі за порятунок?

— Подаруй мені перстень з руки і хустину.

Дівчина віддала юнакові перстень, хустину і чимдуж помчала в село.

Фет-Фрумос затримався біля криниці. Коли дівчина зникла, він шаблею повідрубував язики зі змієвих голів, загорнув ті язики у хустину і подався до хатини гостинної бабусі відпочити і трохи підкріпитись.

А врятовану дівчину недалеко від села зустрів безбородий волоцюга, якого послала громада дізнатись про її долю.

— Як ти врятувалась? — здивувався волоцюга.

— Змія вбито.

Тут у голову безбородого закралась спокуслива думка, що він у цьому випадку може зірвати квітку квіток — взяти собі красуню. Ідучи поруч з нею, він раптом вихопив ножа і притулив лезо до дівочих грудей:

— Як ти не скажеш громаді, що це я врятував тебе від лютого змія, то цей ніж стримітиме в твоєму серці.

Злякана дівчина поклялась, цілуючи ніж, що скаже людям, як він хоробро бився з ворогом, здолав його і врятував їй життя. Взявшись за руки, вони поспішили до села. Побачивши їх, люди не повірили власним очам.

— Як тобі пощастило врятуватись, миле наше сонечко? — пригортав кожен дівчину до грудей. Вона очима показувала на безбородого.

— Еге, то ось де було заховано щастя нашого царства, — здивовано гомоніли люди.

— Я вбив лютого змія, люди добрі,— хвастав безбородий.

— Тільки такому богатиреві й одружитись з нашою красунею, — вирішила громада.

Всі почали вітати наречених, зичити добра, щастя, довгих років.

Згодом загуло весілля. Від смачних страв та напоїв гнулися столи. Сто музикантів заграли на труби. Люди раділи і веселились як ніколи, лише молода сиділа смутна-смутна.

— Бабусю, чому так виграють музики? — спитав Фет-Фрумос у своєї господині.

— Велике свято у нас, юначе! Нарешті вбито хижого змія, і найкраща дівчина виходить заміж за витязя, котрий знищив ту потвору і врятував їй життя.

— Цікаво! Піду і я гляну на те весілля та подарую дещо молодим, — усміхнувся Фет-Фрумос і, захопивши хустину з язиками змія, подався в село. По всіх вулицях юрмилися люди, танцювали і веселились. Фет-Фрумос поволі, поволі та й собі знайшов місце серед громади. Тоді вийшов наперед і, вклонившись людям, промовив:

— Люди добрі, прийміть від мене дарунок. А молодим зичу щастя великого, життя квітучого, щоб легко їм жилося, господарство велося!

— А що ти маєш у хустині?

— Тут дванадцять язиків змія, котрими він висмоктував воду з усіх криниць по всьому царству.

— Як? Невже?.. — здивувались люди.

— Брехня! — заверещав безбородий.

— А ось і перстень, якого мені подарувала дівчина біля криниці, — пильно глянув Фет-Фрумос в очі нареченої.