Орасіо Кіроґа - Казки Сельви

І малі крокодильчики заспокоїлися. Однак за мить знову сполошилися, бо замість сірого тепер повалив чорний дим, а хлюпіт зробився дуже гучним. Перелякані крокодили пірнули, виткнувши з води тільки очі та кінчики носів. Аж ось вони уздріли перед собою огорнуту клубами диму гігантську махину, що чалапала по воді — це був колісний пароплав, який уперше з’явився на їхній річці.

Пароплав проминув їх і загубився вдалині. Тоді крокодили повилазили з води й напосіли на стариганя, котрий ошукав їх, запевнивши, буцімто це був кит.

— Ніякий він не кит! — кричали крокодили старому у вуха, бо той недочував.

— Що це було?

І старий крокодил пояснив їм, що то був сяючий вогнями пароплав, а ще сказав, що всі вони помруть, якщо пароплав і далі ходитиме в їхніх водах.

Але крокодили почали кпити з нього, бо вирішили, що старий збожеволів. Чого б це вони мали померти, якщо пароплав і далі ходитиме тут? Бідолашний старигань, либонь, зовсім згубив тяму!

А що крокодили були дуже голодні, то вони почали шукати рибу.

Однак риби ніде не було. Крокодили не знайшли жодної. Всі риби упливли, злякавшись гуркоту пароплава. Риби зникли.

— Ну, що я вам казав? — озвався старий крокодил. — Тепер ми не маємо, що їсти. Всі риби подалися геть. Зачекаємо до ранку. Можливо, пароплав більше не з’явиться, а риби вернуться назад, коли страх мине.

Та наступного дня вони знову почули гул і побачили пароплав: він проплив повз них, несамовито гуркочучи й оповивши небо чорним димом.

— Що ж, — мовили крокодили, — пароплав пройшов тут учора, пройшов сьогодні і пройде завтра. Отже не стане в цих краях ані риби, ані тварин, які ходять на водопій, і ми помремо від голоду. Давайте збудуємо загату.

— Авжеж, загату! Загату! — загорлали всі крокодили й щодуху попливли до берега. — Збудуємо загату!

І вони негайно взялися до справи. Всі попрямували до лісу й повалили понад десять тисяч дерев — переважно то були текоми та квебрахо [3] Текома, квебрахо — південноамериканські дерева. , які мають дуже міцну деревину. Крокодили пиляли їх своїми хвостами-пилками, а тоді тягнули стовбури до води й повтикали сторчма по всій широчині річки так, що відстань між палями була не більше метра. Жоден пароплав не зміг би проплисти через загату — ні великий, ні малий. Крокодили були певні, що тепер ніхто не лякатиме тут рибу. А що вони дуже стомилися, то позасинали просто на березі.

Наступного дня крокодили ще спали, коли крізь сон почули чалапання пароплава. Всі крокодили почули його, але жоден не підвівся, ба навіть не розплющив очей. Що їм той пароплав? Хоч би як він гуркотів, а через загату однаково не пройде.

І справді пароплав зупинився віддалік. Люди на пароплаві дивилися в біноклі на незрозумілу споруду, що перетинала річку, й спустили шлюпку, аби розгледіти, що це їм заважає рухатися далі. Тоді крокодили посхоплювалися та кинулися до загати, і вже звідти, з-за стовбурів, почали кпити з ошуканого пароплава.

Тим часом шлюпка наблизилася, люди на ній уздріли чудову крокодилячу загату й повернулися на пароплав. Але трохи згодом шлюпка підпливла знову, й люди на ній загукали:

— Гей, крокодили!

— В чому справа? — озвалися ті, повитикавши голови з-за стовбурів.

— Нам це заважає! — відповіли люди.

— Авжеж!

— Ми не можемо плисти!

— Саме цього ми й прагнули!

— Приберіть загату!

— Не приберемо!

Люди на шлюпці зашепотілися між собою, а тоді знову загукали:

— Крокодили!

— В чому справа?

— Ви не приберете загату?

— Ні!

— Тоді до завтра!

— До коли завгодно!

І шлюпка попливла до пароплаву, а крокодили, не тямлячись од радості, щосили били хвостами по воді. Жоден пароплав не пройде тут, і в них завжди буде риба!

Однак наступного дня пароплав повернувся, а коли крокодили придивилися до нього, то оніміли від подиву: це був інший пароплав. Сірий, наче миша, й набагато більший за перший. «Що це за новий пароплав? Він теж хоче пройти тут? Та ні, він не пройде! Ні цей, ні будь-який!»

— Він не пройде! — загорлали крокодили й кинулися до загати, кожен на своє місце за стовбурами.

Новий пароплав, як і попередній, зупинився віддалік і від нього, як і першого разу, в бік загати відпливла шлюпка.

У шлюпці сиділи офіцер та восьмеро матросів.

— Гей, крокодили! — гукнув офіцер.

— В чому справа? — озвалися ті.

— Ви не приберете загату?

— Ні.

— Ні?

— Ні.

— Гаразд, — проказав офіцер. — У такому разі ми роз­тро­щимо її з гармат.