Марія Ковнацька: Пластусів щоденник

Тося намалювала мені олівцем очі, і я зараз же почав роздивлятись навколо. А коли Тося приліпила мені вуха, то я почув, що робиться в класі.

Отож тепер я все бачу, все чую і живу собі любісінько в Тосиному пеналі.

Ручка і перо не люблять уроків малювання, бо тоді їм треба сидіти в пеналі. А Тося, олівець, складаний ножик, гумка-мишка і я, Пластусь, малювання любимо понад усе.

На уроках малювання страшенно весело, бо всі ми вистрибуємо з пенала. Олівець і гумка гасають по паперу: що олівець намалює, те гумка й зітре.

Олівець весь час ламав свого носа, а складаний ножик — цях… цях… цях… мусить йому носа загострювати. А я сиджу в канавці біля чорнильниці і придивляюсь.

Вчора був урок ручної праці; це ще цікавіше.

Вистрибнули з торби блискучі ножнички і аркушики кольорового паперу. Тося різала папірці на шматочки і наклеювала. Виходило дуже гарно.

Після цього залишилося багато зайвих шматочків паперу. Я позбирав їх і поскладав. Попросив ножика — він мені пообрізав папір. Попросив перо — воно попроколювало в ньому дірочки. Попросив ниточку — вона його зшила.

І от маю зошит такий, як у Тосі.

У зошита сторінки білі, а обкладинка червона. Сам він завбільшки з Тосин ніготь і лежить у моїй кімнатці, на самісінькому дні.

А потім ще я позбирав усі поламані носики від олівця і тепер пишу ними в зошиті свій щоденник.

Буду описувати все, що діється у школі.

Сьогодні вранці Тося відкрила пенал. Олівець підстрибнув, бо думав, що Тося вийме його. Гумка-мишка підстрибнула, бо думала, що Тося вийме її. А Тося не взяла ні олівця, ні гумки-мишки, а зелену ручку! Дістала її, а пера відразу стрепенулися — чекають, котре ж із них Тося вибере?.. Кожне хоче бути першим.

Вийняла Тося золоте перо, вставила в ручку та й каже:

— Ти, перо золоте, будеш гарно писати.

Перо — рип… рип… трісь… трісь… по сторінці маже.

І де воно тільки взялося Тосі на муку! То папір проткне, то зробить якусь закарлюку. Тільки його Тося трохи притисне, — з нього чорнило бризне.

У Тосі піт на лобі виступив.

— Ой, краще було б писати олівцем!

А олівець вистромив з пенала голівку в червоному капелюшку і гукає до ручки:

— Хоч перо у тебе золоте, а пишеш так, як курка лапою мете.

Але ручка на те не зважає, тільки рип… рип… скрип… скрип… пише все краще.

Уже майже півсторінки списала.

Аж тут, на самісінькій середині сторінки, — ляп! — з пера чорна бридка ляпка.

Ой лишенько!

Тося плаче і плаче…

Прилетіла на допомогу рожева промокачка: пила, пила чорнило, аж сама почорніла, і все дарма.

Прилетіла на допомогу гумка-мишка: терла, терла, собі геть чисто хвостика обдерла, і все дарма.

Ляпка сидить, як сиділа, чорним оком на всіх блимає, чорного язика усім показує і гукає:

— Почекайте, ось підскочу, всіх забризкаю, як схочу.

А олівець виглядає з пенала і радіє, що він кращий за ручку, бо ніколи ляпок не робить.

А бідна Тося плаче і плаче — ляпка сторінку зіпсувала. Що тут робити?

Що тут робити?..

Ніхто не наважується іти до чорнильниці.

Я набрався духу, думаю собі: «Один раз козі смерть!..»

Став собі перед чорнильницею, низенько вклонився, шаркнув лівою ногою, шаркнув правою і кажу дуже чемно:

— Шановна чорнильнице, гляди своє чорнило, щоб воно нам зошити не бруднило.

А чорнило тут — бульк… бульк… бульк… аж закипіло в чорнильниці.

Я дуже злякався, вже тікати зібрався, але нічого, каж\ ще раз, чемніше:

— Шановна чорнильнице, тримай своє чорнило, щоб воно Тосі ляпок не робило.

А чорнильниця — бур… бур… розгнівалась та як заверещить:

— Шановний Пластусю, гляди краще свого носа! Не лізь не в своє діло, бо побачиш і на носі чорнило.

А мені байдуже, я знов своє кажу, ще чемніше, що Тося плаче і плаче через оті ляпки, нехай чорнильниця щось радить.

А чорнильниця на те:

— Тося твоя плаксуха, через те і ручка її не слуха. Нехай вчиться гарно писати, тоді й ляпки не будуть сідати!

Я подякував чорнильниці за пораду, вклонився поштиво, шаркнув лівою ногою праворуч, шаркнув правою ліворуч і повернувся до пенала.

А там усі відразу в сміх! Та хи-хи-хи!

— Гляньте, гляньте, людоньки милі, у Пластуся ніс у чорнилі!

Придивився я в блискуче перо, а мій гарний ніс, якого я завжди так старанно витираю, весь чорний-чорний…

Правду сказала чорнильниця…