Марія Ковнацька - Пластусів щоденник

На щастя, Тося почула, що Яцек упустив пенал на підлогу, і наказала йому негайно позбирати нас і принести їй на ліжко.

Хоч Яцек і кривився, але зібрав усіх по черзі.

Як побачив мене за ніжкою крісла, то схопив за носа і поніс до Тосі.

Той Яцек зовсім не шанує мене.

А Тося страшенно зраділа. Вона відразу ж придумала гру.

Біля Тосиного ліжка сиділа Льодзя і ше якась тьотя у червоному береті. Тітка принесла Тосі два апельсини.

Апельсини дівчатка відразу ж з’їли, а з апельсинової шкірки Льодзя зробила чудові човники з вітрилами. Тосина ковдра була морем, і часом воно дуже хвилювалось. Я був капітаном, гумка-мишка матросом, і Яцек возив нас у далекі теплі краї на безлюдний острів з Тосиної маленької подушечки.

А на тому острові жила жирафа і двоє целулоїдних негренят.

Гумка-мишка не годилася в матроси. Вона дуже товста і не вміє вилазити на щоглу. Як тільки підіймалися хвилі, вона зразу — шубовсть у воду. От Льодзя взяла вовняні нитки й наробила з них дуже кумедних ляльок.

їх стало повно всюди.

Ляльки пхалися в човники, хитали борти, вилазили на щогли, пищали, гепалися в воду, тонули, і Яцек мусив їх рятувати. Нарешті вони допливли до безлюдного острова і там влаштували з негренятами бал.

А потім на морі почався шторм, та ще такий, що прибігла Тосина мати і сказала: «Хворим потрібен спокій, а не морська бовтанка. Тосі треба лежати й полоскати горло».

Буря раптово вщухла, і ляльки з ниток мусили йти спати в коробку з-під шоколаду — добре, що не до пенала.

Вчора вчителька пояснила, чому це у нас у садку сумно, на подвір’ї сумно, у скверику сумно — сніг розтанув, а скрізь ще сіро, немає зелені.

— Як добре було б, — сказала вона, — коли б у нас в класі були горщики з квітами.

Дівчатка зразу ж вихопились:

— Я принесу мирт!

— А я примулу.

Бронек їх перекривляє:

— Аякже… «принесу примулу й мирт».

— От і принесемо!

Сьогодні вранці приходять дівчатка до класу, і майже кожна несе в газеті горщика з квітами.

Яся принесла квітучу примулу. Льодзя — мирт. Навіть новачок Адріан, що сидить під вікном, прийшов з кактусом. Ми теж принесли кактуса. Такий чудернацький, пузатенький, як барильце. Витягла його Тося з портфеля, поставила на парті, а потім допомогла Ясі розгорнути на примулі папір, щоб квітів не зім’яти.

А в цей час ляльки з ниток крадькома повилазили з нашого портфеля. Цих ляльок де не посій, там і вродять. їм все нові й нові капості в голову лізуть. Одна впала в чорнильницю й стала чорна, мов негритянка. Друга влаштувала гойдалку на Тосиному гудзику. Третя приліпилась до гуміарабіку. Аж голова од них пухне! (І навіщо тільки Тося носить отих вертихвісток).

Угледіли вони кактус і зняли крик:

— І По ж це? Чия то хатка? Якраз ніби для нас!

І ну дряпатись на горщик.

Я теж чув, що в кактусах часом мешкають такі малесенькі чоловічки, як я, але не маю звички скрізь встромляти свого носа.

А ляльки видряпались на горщик — і стук! стук! — у кактус.

— Хто тут живе?

Ой! Покололися, зняли страшенний вереск і скотилися на парту. А одна лялька наштрикнулася на шпичку і повисла на кактусі.

Тося швиденько віднесла кактус на вікно.

Входить вчителька, бачить — на вікні зелено, весело — як у травні!

— Ой! Скільки квітів! Які гарні! Примулка цвіте… Що це?

І кактус цвіте?

Підходить вчителька ближче, а то на кактусі не квітка, а лялька з ниток!

Увесь клас аж трусився від сміху.

А лялька з ниток мало не згоріла від сорому і повернулась до нас тиха-тихенька, я їй таки показав носа, щоб не лізла, куди не просять.

А потім вчителька сказала, що мало принести квітів, треба ще доглядати за ними, як за дітьми. Треба пил витирати з листочків і збризкувати квіти водою. І треба ще вистругати драбинки, щоб їм було на що спиратися, і лопатки, щоб землю перекопувати.

Але доглядати за квітами всі зразу не можуть, треба при значити чергових, бо в чергових по класу і так багато роботи.

Ми одностайно вирішили, що у нас будуть чергові квітникарі. Треба їм дати якусь відзнаку. Але яку?

Одні пропонували червоні квітки, інші — бантик, а Валерка гукнула:

— Ляльку з ниток — вона ж любить квіти!

Це всім сподобалось. Навіть хлопці почали казати, що теж хоч\ть бути квітникарями і носити, як відзнаку, вовняну ляльку.

Вчителька відразу призначила черговим Адріана, що приніс кактус. Вона приколола йому на груди найменшу лялечку з ниток.