Вільгельм Гауф - Казки

Султану страшенно кортіло побачити, який-то кунтуш зляпає його син. Так само і в султанші серце колотилося в грудях: чи пощастить їй перехитрувати Лабакана, чи ні? Обом було дано на роботу тільки два дні. На третій день султан покликав до себе дружину і звелів слугам привести обох майстрів.

Сяючи від радості, ввійшов Лабакан і розгорнув перед очима здивованого султана зроблений ним кунтуш.

— Дивись, батьку, — промовив він, — подивіться й ви, мамо, хіба це не всім кунтушам кунтуш? Та я ладен побитись об заклад з найпершим придворним кравцем, що він не зробить кращого!

Султанша засміялась і обернулась до Омара.

— А ти що приніс, сину мій?

З досадою кинув той додолу шовк і ножиці й промовив:

— Мене навчили їздити на баских конях та орудувати шаблею, списом я влучаю в ціль за шістдесят кроків, а шити й кроїти не вмію, та [76]

й вчитися цього зовсім не личило племінникові Ельфі-Бея, каїрського володаря!..

— О, ти правдивий син мого чоловіка й пана! — вигукнула султанша. — Дай-но я пригорну тебе до свого серця й назву своїм сином! Пробач, мій чоловіче, мій господарю, — говорила вона далі, звертаючись до султана, — я мусила піти на хитрощі, щоб переконати тебе. Гадаю, тепер і в тебе нема сумніву, хто з них принц, а хто кравець. Безперечно, цей чоловік пошив дуже гарний кунтуш, і я охоче розпитаюся в нього, який саме майстер навчав його кравецтва.

Султан, збитий з пантелику, мовчки сидів у глибокій задумі, час від часу поглядаючи то на дружину, то на Лабакана, що докладав усіх зусиль, аби приховати свій сором.

— Цього доказу ще мало, — сказав нарешті султан, — але, хвалити Аллаха, в мене є ще спосіб перевірити, чи я одурений, чи ні.

Він звелів привести свого найкращого коня, скочив у сідло й майнув до лісу, що починався зразу за містом. Як розповідалось у давній легенді, там жила добра фея Адользаїда, що вже не раз у часи великої скрути допомагала його предкам доброю порадою. Туди, до неї, і подався султан Сауд.

Посеред того лісу була галявина, яку з усіх боків обступали високі столітні кедри. Легенда свідчила, що саме тут жила та фея, і тому з діда й прадіда люди з острахом обминали це місце.

Султан скочив з коня, прив'язав його до дерева, став посеред галявини й голосно промовив:

— Коли це правда, що ти допомагала моїм прабатькам у часи скрути, то не одцурайся від [77] їхнього онука, дай мені пораду в такій справі,? де людського розуму не вистачає! s

Тільки-но він сказав останні слова, як розчахнувся стовбур одного кедра і звідти вийшла до нього жінка в довгій білій одежі.

— Я знаю, чого ти до мене прийшов, султане Сауд, — сказала фея. — Твій намір чесний, тому я допоможу тобі. Візьми оці дві скриньки і дай на вибір тим, що називають себе твоїми синами. Я знаю: твій справжній син не помилиться.

Так сказавши, фея дала султанові дві невеличкі скриньки з слонової кістки, оздобленої золотом та перлами. На кришках, що їх султан марно силкувався відчинити, були зроблені написи з діамантів.

Дорогою додому султан усе міркував, що б то могло бути сховане в тих скриньках, яких він ніяк не міг відчинити. Написи так само не допомагали розв'язати загадку: на одній скриньці було написано «Честь і Слава», на другій — «Щастя й Багатство». Султан подумав собі, що важко буде вибрати котрусь із них, бо обидва написи були однаково принадні.

Повернувшись до палацу, він звелів покликати до себе султаншу і розповів їй про свою розмову з феєю та про її присуд. І тоді охопила султаншу велика радість і надія, що той, до котрого горнеться її серце, вибере потрібну скриньку.

Насеред тронної світлиці висунули два столи, і султан власною рукою поставив на них обидві скриньки, тоді, сівши на трон, дав знак рабам, щоб відчинили двері, і в світлицю посунув цілий натовп емірів та пашів, які посідали попід стінами на тканих золотом подушках. [78] Коли всі були в зборі, султан кивнув рабам удруге, і на порозі з'явився Лабакан. Він гордовито пройшов через усю світлицю, впав перед троном додолу й запитав:

— Що звелиш мені, мій султане й батьку? Султан підвівся з трону і сказав:

— Мій сину! Виник сумнів, чи маєш ти право називатися принцом. В одній з цих двох скриньок сховані докази твого справжнього походження. Вибирай! Я певен, що ти зробиш правильний вибір.

Лабакан устав і підійшов до столів з скриньками. Він довго вагався, на котрій з них спинитися, а тоді промовив:

— Мій шановний батьку! Хіба є більше щастя, ніж бути твоїм сином, і щось коштовніше, ніж багатство твоєї ласки? Я вибираю ту скриньку, на котрій написано «Щастя й Багатство».