Як ї чому

— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка мокрий як хлющ від купання в річці Амазонці.— Слово честі, я не відрізнив би тебе зараз від своїх родичів. Ну, ще трішечки вправ, тільки не стогни так, бо нас почує Плямистий Ягуар. А коли ти скінчиш, я хочу повчитися пірнати. Адже, ти кажеш, це зовсім легко. Ото здивується Плямистий Ягуар!

І Колючка-Дряпучка пірнув, а разом з ним пірнула й Повільна-Поважна, яка пливла під водою поруч нього і трохи допомагала йому.

— Чудово! — сказала Повільна-Поважна. — Тільки навчись ще трохи затримувати дихання, і дно каламутної річки Амазонки стане для тебе як рідна домівка. А тепер я спробую закладати задні ноги за вуха. Адже, ти кажеш, так дуже зручно. Ото здивується Плямистий Ягуар!

— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка. — І навіть спинні пластівці на твоєму панцирі трохи настовбурчились. Тепер вони стирчать, а не прилягають один до одного.

— Справді? Бачиш, що значать вправи, — сказала Повільна-Поважна. — А я помічаю, що твої голки позлипалися докупи і тепер ти вже схожий більше на соснову шишку, а не на каштан у шкаралупі, як раніше.

— Справді? — перепитав Колючка-Дряпучка. — Це тому, що я побрьохався у воді. Ото здивується Плямистий Ягуар!

І так вони обоє, допомагаючи одне одному, аж до світання робили свої вправи. А коли зійшло сонечко, добре відпочили й висохли. І тут раптом виявилося, що обоє вони до краю змінилися.

— Колючко-Дряпучко, — сказала Черепаха, добре поснідавши, — я вже зовсім не та, що була вчора. Ото посміюсь я з Плямистого Ягуара!

— Саме про це я і зараз подумав, — сказав Колючка-Дряпучка. — Гадаю, що панцир краще захищає, ніж голки, до того ж я тепер умію ще й плавати. Ото вже здивується Плямистий Ягуар! Ходімо знайдемо його.

Невдовзі вони розшукали Плямистого Ягуара, який і досі панькався з лапою, пораненою вчора об їжака. Плямистий Ягуар так здивувався, що тричі перекинувся через плямистий хвіст, і то ще не міг отямитись.

— Доброго ранку, — сказав Колючка-Дряпучка— Як почуває себе твоя добра матуся?

— Дякую, добре, — сказав Плямистий Ягуар. — Але, пробачте, я не можу пригадати, хто ви такі.

— Ах, який же ти забудько! — сказав Колючка-Дряпучка. — Ще тільки вчорашнього вечора ти хотів вишкребти мене лапою з панцира.

— Але ж у тебе не було ніякого панцира. Були самі лише голки, — здивовано сказав Плямистий Ягуар. — Я ж добре це запам’ятав. Ось поглянь на мою лапу!

— Ти наказав, щоб я плигнула в каламутну річку Амазонку, — сказала Повільна-Поважна. — Чому ж це в тебе так покоротшала пам’ять, що вже сьогодні ти забув моє ім’я?

— А пригадуєш, що тобі говорила твоя мама? — докинув Колючка-Дряпучка. І заспівав:

Колючка-Дряпучка-їжачок і Повільна-Поважна-Черепаха згорнулися в клубочки і покотилися швидко-швидко навколо Плямистого Ягуара, аж у того в очах завертілися млиночки.

Тоді він побіг і покликав свою маму.

— Мамо, — сказав він, — сьогодні в наших лісах з’явилося двоє нових звірів, і той, про якого ви казали, що він не вміє плавати, — плаває, той, про якого ви казали, що він не вміє згортатися, — згортається в клубок. І вони порівну поділили між собою голки, а тому в них обох тепер колючий панцир. І вони обоє котилися й котилися, аж у мене в очах завертілися млиночки.

— Синку, синку! — сказала Ягуариха кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — їжак є їжак і не може бути нічим іншим, а Черепаха є Черепаха і так само не стане нічим іншим.

— Але ж ні, мамо, то не їжак і не Черепаха. Вони обоє схожі і на їжака, й на Черепаху одразу, але я не знаю, як їх звати.

— Дурниці! — сказала Ягуариха-мама. — Кожен звір має своє ім’я. А цих я зватиму Панцирниками, доки не дізнаюсь, хто вони насправді. А поки що дамо їм спокій.

Плямистий Ягуар послухав маму, та й сам був радий не чіпати незнаних тварин. Але найголовніше те, моє серденько, що з того часу й понині всі називають Колючку-Дряпучку-їжака та Повільну-Поважну-Черепаху тільки Панцирниками, і так — по всіх берегах каламутної річки Амазонки.

В інших місцях, звичайно, є і Їжаки й Черепахи (я навіть у себе в садку тримаю цих звірят), але давній рід їхніх предків, що жили на берегах каламутної річки Амазонки, мав панцири з окремих міцних черепашок, що стирчали одна над одною і нагадували всі разом соснову шишку, і з давніх-давен їх називали Панцирниками, і були вони дуже розумні.