Як ї чому

— Не вірю я тобі! — сказав Плямистий Ягуар. — Спершу ти переплутала все, що мені казала моя мама, так що я навіть не знаю, стою я зараз на голові чи сиджу на своєму плямистому хвості. А тепер ти кажеш таке, що цілком зрозуміле для мене, і це ще більше збиває мене з пантелику. Моя мама казала мені, що одного з вас треба кинути в воду. А тебе це начебто найдужче й лякає. Отже, стрибай у каламутну річку Амазонку, мерщій!

— Гаразд, але попереджаю: твоя мама буде з цього незадоволена. Тож не кажи їй, що я тобі цього не казала, — сказала Повільна-Поважна.

— Якщо ти скажеш іще хоч слово про те, що мені казала моя мама… — заговорив Плямистий Ягуар, але не встиг він докінчити, як Повільна-Поважна тихцем пірнула в каламутну річку Амазонку і попливла під водою до того місця, де її на березі чекав Колючка-Дряпучка.

— Ну, ще трохи, і був би нам кінець, — сказав Колючка-Дряпучка. — Не подобається мені цей Плямистий Ягуар. А що ти сказала йому про себе?

— Я сказала йому правду, що я і є справжня Черепаха, але він не повірив і примусив мене плигнути в річку, щоб упевнитись, чи це справді так, а як упевнився — страшенно здивувався. Тепер він подався жалітися на нас своїй матусі. Чуєш, чуєш?

І вони почули, як Плямистий Ягуар з ревом бігав між кущами та деревами понад берегом каламутної річки Амазонки, аж поки до нього прийшла його мама.

— Синку, синку! — сказала вона кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Що ти таке зробив, чого не слід було робити?

— Я намагався вишкребти лапою того, хто хотів, щоб я його вишкріб з панцира, і от, бачиш, в моїй лапі зараз повно голок, — проквилив Плямистий Ягуар.

— Синку, синку! — сказал мати ще кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Голки в подушечках твоєї пухкенької лапки свідчать про те, що то був їжак. Тобі слід було кинути його у воду.

— Я зробив це з іншим. Він назвав себе Черепахою, але я не повірив йому. Та то була правда, і він пірнув у каламутну річку Амазонку, а потім більше не виплив, і я зовсім нічого не їв, і, мабуть, краще нам податися звідси на інші місця. На каламутній річці Амазонці звірі страшенно хитрі.

— Синку, синку! — сказала мати ще кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Слухай уважно, що я казатиму, і добре запам’ятай мої слова. Їжак згортається в клубок, і його голки колють кожного, хто до нього торкається. Саме з цього й видно, що то їжак.

— Мені дуже не подобається ця стара, — сказав Колючка-Дряпучка, сидячи в затінку великого листка. — Цікаво, чого вона ще його навчатиме?

— А Черепаха не може згортатись, — вела Ягуа-риха далі, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Вона лиш втягує голову й лапи під панцир. З цього й видно, що то Черепаха.

— Мені так само дуже й дуже не подобається ця стара, — промовила Повільна-Поважна. — Навіть Плямистий Ягуар і той не забуде такої науки. Як шкода, що ти, Колючко-Дряпучко, не вмієш плавати!

— Та що там я, — відповів Колючка-Дряпучка. — Краще подумай про те, як було б добре, коли б ти могла згортатись. Тс-с-с! Послухай, що співає Плямистий Ягуар!

А Ягуар сидів собі на березі каламутної річки Амазонки, висмоктував голки з пораненої лапи й наспівував собі під ніс:

— Цього він і через місяць не забуде, — сказав Колючка-Дряпучка. — Потримай-но мене за підборіддя, Повільна-Поважна, я повчуся плавати. Це може стати в пригоді.

— Чудово! — сказала Повільна-Поважна.

І вона підтримувала Колючку-Дряпучку за підборіддя, поки той борсався у каламутних водах Амазонки.

— З тебе ще вийде неабиякий плавець, — сказала Повільна-Поважна. — А тепер, будь ласка, розсупонь мені панцир на спині, подивимось, що можна зробити, аби я навчилася згортатись. Це може стати в пригоді.

Колючка-Дряпучка допоміг розсупонити Повільній-Поважній спинний панцир, і вона, доклавши зусиль, згорнулася в маленький міцний клубочок.

— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка. — Але я раджу тобі трохи перепочити, бо ти аж посиніла від напруги. Будь ласка, поведи мене ще у воду, я хочу поплавати боком. Адже, ти кажеш, це зовсім легко.

І Колючка-Дряпучка почав учитися плавати боком, а Повільна-Поважна допомагала йому.

— Чудово! — сказала Повільна-Поважна. — Ще трохи вправ, і ти вже плаватимеш, як справжній кит. А тепер, якщо дозволиш тебе потурбувати, розсупонь мені панцир і спереду, я спробую згорнутися в такий же чарівний клубочок, в який згортаєшся ти. Адже ти кажеш, це зовсім легко. Ото здивується Плямистий Ягуар!