Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Можливо, ти й маєш слушність, — понуро відказав він. — Завтра післяобід я помандрую на смітник. Якщо знайду там журнал, то принесу вам вигризку з нього.

— Дякую, — мовила павучиха. — Нараду закінчено. Переді мною нелегкий вечір. Я маю порвати мою павутину й написати слово «величезний».

Вілбер зашарівся.

— Але ж я й справді зовсім не величезний, Шарлотто! Я просто середніх розмірів кабанчик.

— Якщо я кажу «величезний», то ти й справді величезний, — лагідно відказала Шарлотта. — І тільки це має вагу. Ти мій найліпший друг, і я певна, що ти — справжня сенсація. А тепер облиш суперечки та йди поспи трохи!

До самої глупої ночі, коли всі інші тварини давно вже міцно спали, Шарлотта працювала над своєю павутиною. Спочатку павучиха повиривала кілька кільцевих ниток ближче до центру. А радіальні — нитки-«радіуси» — не зачепила, бо вони були потрібні як опори. Отак працюючи, вона активно вдавалася до послуг усіх своїх восьми ніг. Не «гуляли» і її зуби. Плести вона любила, бо й велика була мастачка на такі справи.

Павуки можуть виробляти кілька різновидів ниток. Для ліній основи вони використовують суху, міцну нитку, а для ловильних — липучу нитку: щоб комаха зачепилась за неї і прилипла. Шарлотта вирішила, що для нового послання вдасться винятково до сухої нитки.

«Якщо я напишу слово „величезний“ липучою ниткою, — подумала вона, — то всяка кузька, яка тільки влетить у нитки слова, застрягне в них і зіпсує весь ефект».

— А зараз починаємо писати… Так… Перша літера — В!

Шарлотта видерлася до певної точки вгорі лівої частини павутини. Виставивши свої прядильні залози, вона прикріпила нову нитку до міцної нитки основи, а сама кинулася вниз. При цьому вступили в дію її прядильні залози, й за нею потяглася туга нитка. Внизу павучиха прикріпила нову нитку до основи. Так утворилася вертикальна «паличка» літери «В». Але Шарлотта цим не задовольнилася. Вони видерлася знов нагору, прикріпила початок нової нитки близенько біля першої і знову кинулася вниз, ведучи за собою нитку, паралельну до першої. Отак замість одинарної лінії утворилася подвійна. «Подвійні лінії літер буде краще видно, то я всі так і напишу!» — подумки сказала ткаля-павучиха сама собі.

Знову нагору, і вже є одне півколо. Тепер повторити, щоб вийшла подвійна лінія, потім ще одне півколо… Всі Шарлоттині вісім ніг жваво рухалися, допомагаючи їй здійснити цей творчий задум.

От і готова літера «В»!

— Берусь за «Е»!

Шарлотта так захопилася своєю працею, що почала говорити сама з собою вголос, ніби щоб підбадьорити себе. Коли б ви опинилися того вечора у підвалі тієї скотарні й сиділи собі нищечком, ви безсумнівно почули б десь такий монолог:

— А зараз візьмемось за «Л»! Нагору! Прикріпити нитку. Вниз, навкіс праворуч! Прикріпити! Нагору! Прикріпити! Вниз, навкіс ліворуч! Молодця! А зараз це все повторити…Чудово! Чи ж добре тримаються ці нитки? Наче добре…

Отак ото, все говорячи сама до себе, й працювала павучиха над своїм нелегким завданням. А коли скінчила, відчула великий голод. То посмоктала невеличкого жучка, що лежав, закоконований, у неї в запасі. А тоді заснула.

Уранці Вілбер піднявся на ноги, прийшов і став під павутиною. Глибоко вдихнув свіже ранкове повітря. Краплини роси, виграючи на сонці, надали павутині особливої виразності. Коли наймит Лерві приніс Вілберові сніданок, то побачив чудового кабанця, а над ним, чітко виплетене великими літерами, уздрів нове слово: «Величезний». Ще одне чудо!

Прожогом кинувся Лерві до будинку, гукаючи пана Цукермана. Пан Цукерман метнувся покликати пані Цукерман. Пані Цукерман вхопила слухавку й ну телефонувати Ереблам. Подружжя Ереблів негайно вскочило в кабіну своєї вантажівки й чимдуж поспішило на ферму Цукерманів. Усі позбігалися, поставали перед свинарником і витріщилися на Шарлоттину павутину. Всі знову й знову перечитували вплетене в павутину слово, а Вілбер, який і справді почувався «величезним», спокійно стояв собі під павутиною, випнувши груди й похитуючи з боку на бік рилом.

— Величезний! — видихнув, у радісному захваті, Цукерман. — Едіт, ти біжи подзвони мерщій репортерові нашої окружної газети й розкажи йому про те, що сталося. О, він залюбки вислухає тебе, ще й як! Певне, й фотографа прихопить, привезе сюди. Та на весь наш штат не знайдеться такого величезного, як наш, кабана!