Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Ох і кабан! — тихо промурмотів Лерві.

— Ох і кабан! — прошепотів пан Цукерман.

Чоловіки довго-довго видивлялися на Вілбера. А тоді витріщилися на Шарлотту.

— А чи не здається тобі, що цей павук… — почав пан Цукерман, але так і не договорив, тільки похитав головою І врочистою ходою закрокував назад до будинку, щоб повідомити дружину про чудо.

— Едіт! Сталася дивовижна подія, — тихо заговорив він, ледь відводячи голос, а тоді перейшов до світлиці й сів. Слідом за ним перейшла до світлиці й пані Цукерман.

— Я маю сказати тобі дещо, Едіт, — знову заговорив господар. — То ти краще сядь.

Пані Цукерман сіла в крісло. Вигляд вона мала переляканий, обличчя було бліде.

— Едіт, — мовив її чоловік, силкуючись притлумити тремтіння в голосі, — я гадаю, що найкраще буде, коли я скажу так: ми маємо дуже незвичайного кабанця!

Обличчя пані Цукерман прибрало вираз цілковитої розгубленості.

— Гомере Цукермане! — вигукнула дружина. — Що за нісенітниці ти верзеш?

— Справа дуже серйозна, Едіт, — заперечив він. — Наш кабанець абсолютно не вміщається у жодні звичайні рамки.

— А що там у ньому такого незвичайного? — перепитала пані Цукерман, помалу оговтуючись від переляку.

— Ну, я й сам до пуття ще не знаю, — признався пан Цукерман. — Але, Едіт! Ми отримали знак! Загадковий знак… На цій фермі сталося чудо. Там, над дверима, що ведуть до підвалу скотарні, просто над свинарником, висить велика павутина, і коли Лерві прийшов туди сьогодні вранці погодувати нашого кабанця, він звернув увагу на павутину, бо ж ранок туманний, а ти сама знаєш, як впадає в око павутина, коли стоїть туман. І він побачив: просто посеред павутини виплетено слова: «Ох і кабан!» Виплетено так, наче павук їх виплів! Ті слова є частиною самої павутини, Едіт. Я сам переконався в цьому, бо ходив туди й бачив це на власні очі. Там виплетено: «Ох і кабан!» — та так виразно, що виразніше бути не може. Ні, тут нема жодної помилки. Чудо, достеменне чудо сталося — знак подано нам на землі, й то не де-небудь, а саме на нашій фермі! Ось чому я тебе запевняю, що ми маємо незвичайного кабанця.

— Ну, — промовила пані Цукерман, — мені здається, чи не схибнувся ти трохи. А ще мені здається, що, либонь, ми просто маємо незвичайного павука.

— Ні, ні! — поквапливо заперечив Цукерман. — Саме кабанець у нас незвичайний. Бо про це ж промовляють оті слова, що в самісінькій середині павутини.

— Може, й так, — мовила пані Цукерман. — І все-таки я хотіла б глянути на того павука.

— Та там звичайнісінький собі сірий павук, — запевнив Цукерман.

Подружжя підвелося і разом попрямувало до Вілберової загорожі.

— Ну, бачиш, Едіт? Це просто звичайнісінький сірий павук.

Підсвинок був задоволений: ще б пак, стільки йому уваги! Лерві все ще огинався там, тож усі троє: подружжя Цукерманів разом зі своїм наймитом — простовбичили добру годину перед павутиною, знову й знову перечитуючи виплетені в ній слова та задивляючись на Вілбера.

Шарлотта була просто в захваті від того, як спрацювала її витівка. Вона все сиділа непорушно, хоч би тобі однією лапкою махнула, й жадібно дослухалася до того, що говорять люди. Коли невеличка мушка знеобачки залетіла в павутину створивши загрозу для цілості слова «кабан», павучиха хутко метнулася вниз, обплутала мушку павутиною й забрала геть, щоб та не псувала видовища.

За якусь часину туман піднявся. Павутина висохла, й тепер виплетені в ній слова уже не вирізнялися так чітко. Цукермани й Лерві пішли назад до будинку. Але перш ніж відійти від Вілберової загорожі, пан Цукерман іще раз глянув на Вілбера.

— А знаєте, — сказав він дуже поважно, — я весь час вважав, що цей наш кабанчик надзвичайно хороший. Та він добрячий кабан! Статечнішого за нього просто бути не може. Ти помітив, який він широкий у плечах, Лерві?

— Авжеж! Ще б я не помітив! — охоче погодився наймит. — Я завжди задивлявся на цього кабанчика. Він таки добрячий кабан.

— Який же він довгий! А який гладкий! — захоплювався Цукерман.

— Свята правда! — визнав Лерві. — Гладкішого за нього просто не буває. Ох і кабан!

Коли пан Цукерман повернувся до будинку, він скинув із себе робочий одяг і вбрався у свій найкращий костюм. Тоді сів у машину й поїхав до священика. Добру годину пробув він у священиковому домі, пояснюючи тому, що на його фермі сталося чудо.