Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

Тієї миті Вілбер вийшов у свій двірок.

— Про що ти думаєш, Шарлотто? — запитав підсвинок.

— Я оце якраз подумала, — сказала павучиха, — що люди такі легковірні.

— А що це таке — «легковірні»?

— Такі, що їх легко обдурити, — пояснила Шарлотта.

— То й добре для нас, — мовив Вілбер і, лігши в холодочку своєї загорожі, швидко заснув.

Але павучиха не заснула — вона тільки дивилася приязно на підсвинка й подумки снувала плани на його майбутнє. Півліта вже промайнуло. Отже, їй лишалося небагато часу…

Того ранку, саме тоді, коли Вілбер заснув, Евері Еребл увійшов на подвір'я Цукерманів, а за ним і сестричка його, Ферн. У руці хлопець ніс живу жабу. Ферн прикрасила собі голову віночком зі стокроток. Ось діти прожогом кинулися до кухні.

— Вам пощастило — для вас лишилося по шматку чорничного пирога! — повідомила пані Цукерман.

— Ви тільки гляньте на мою жабу! — сказав Евері й, посадивши свою підопічну на сушарку для посуду, простяг немиту після жаби руку по шмат пирога.

— Ану зніми оту гидоту звідти! — звеліла пані Цукерман.

— Вона перегрілась, — пояснила Ферн. — Вона вже напівмертва, ця бідолашна жаба.

— І зовсім ні, — заперечив Евері. — Їй подобається, коли я її чухаю між очима.

Тут жаба плигнула і не промахнулась — приземлилася просто в каструлю, яку пані Цукерман наповнила мильною водою.

— Більша половина твого пирога лишиться на твоїй мармизі, — шпигнула брата Ферн. — Тітонько Едіт! Можна, я пошукаю яєць у курнику?

— Ану геть звідси, ви обоє! І не турбуйте мені курей!

— Ну ти й заївся! — крикнула Ферн. — Пиріг і на лобі, й на сорочці…

— Гайда, жабко! — гукнув Евері, підхоплюючи свою вихованку.

Жаба, як і годиться, задриґала задніми лапами, й бризки мильної води полетіли на рештки чорничного пирога.

— Ще одна біда! — простогнала Ферн.

— Гайда на гойдалку! — вигукнув Евері.

І діти помчали до скотарні.

Тут треба сказати, що пан Цукерман мав найкращу на весь округ гойдалку. А була вона дуже проста: довга й товстелезна мотузка, прив'язана до балки над північними дверима. Нижній кінець мотузки був зав'язаний товстим вузлом, щоб було на що сісти. І так була влаштована ця гойдалка, що й розгойдуватись не треба. Спочатку лізеш по драбині на сінник. Тоді, тримаючи мотузку, стаєш на край горища й дивишся вниз, і тобі стає страшно й паморочиться голова. Тоді сідаєш так на вузол, щоб мотузка була тобі між ногами. Тоді збираєш усі свої нерви в кулак, набираєш повні груди повітря і — стриб додолу! Якусь мить здається, що зараз так і гримнешся об підлогу, що далеко внизу, але тут мотузка підхоплює тебе й ти пролітаєш у дверний отвір зі швидкістю одна миля за хвилину а вітер свище тобі у вуха, б'є в очі, куйовдить волосся… І тоді тебе виносить високо до неба, й ти задивляєшся на хмари, а мотузка круть-круть! І ти з нею туди-сюди обкручуєшся. А потім падаєш, падаєш, падаєш із неба додолу — й залітаєш назад у двері, вилітаєш мало не до самого сінника… і знов вилітаєш надвір (хоча цього разу вже не так високо), тоді знову влітаєш (але недоліт до сінника вже більший), потім знов опиняєшся надворі, і знову в скотарні, знов надворі, знов у скотарні, а тоді вже зістрибуєш на підлогу, й падаєш — і пускаєш когось іншого: хай випробує свою сміливість.

Матері з усіх довколишніх ферм побоювалися Цукерманової гойдалки. Їм було страшно: що, коли рідне дитя впаде й скалічиться? Але жодне дитя жодного разу ще не впало. Діти майже завжди міцніше тримаються — за мотузку, за життя, — ніж видається їхнім батькам.

Евері засунув жабу до кишені й подерся на сінник.

— Останнього разу, коли я гойдався на цій гойдалці, я мало не врізався в ластівку! — закричав він.

— Ти хоч жабу виклади! — попросила Ферн.

Евері сів, мов на коня, й стрибнув. Разом із жабою і всім гамузом у його просторих кишенях хлопець пролетів у двері й шугнув у небо. Тоді знов залетів до приміщення.

— Ага, а в тебе язик фіолетовий! — крикнула Ферн.

— І в тебе такий самий! — відказав Евері, знов вилітаючи надвір разом із нерозлучною жабою.

— Мені натрусилось сіна за спину! Свербить! — гукнула сестричка.

— То почухайся! — крикнув братик, залітаючи знов досередини.

— Зараз моя черга, — нагадала Ферн. — Стрибай!