Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Отже, поки-що, — говорив фермер, — тільки четверо людей на землі знають про це чудо: я, моя дружина Едіт, мій наймит Лерві і ви, панотче.

— То більш нікому про це й не розказуйте, — порадив священик. — Ми ще не знаємо, до чого все це, але, можливо, якщо я це добре обміркую, то й зумію витлумачити, як читатиму проповідь наступної неділі. Одначе можна не сумніватися в тому, що ви маєте зовсім не звичайного кабана. Так, я говоритиму про це в моїй проповіді. Я зазначу, що Бог поблагословив цю нашу громаду, пославши нам чудесну тварину. І, до речі, чи має ваш кабанчик якесь ім'я?

— Авжеж, має, — запевнив Цукерман. — Моя маленька кузина кличе його Вілбером. Вона якась трохи дивна дитина — вся повна химерних уявлень. Вона вигодувала його з пляшечки й продала мені, коли поросяті виповнився місяць.

Фермер потис священикові руку й поїхав додому.

Секрети — як шило в мішку: не втримаєш, щоб не виткнулось. До неділі ще було ого як далеко, а вість облетіла вже всю округу. Всі-всі дізналися, що на павутині в обійсті фермера Цукермана з'явився знак. Всі-всі довідалися, що в Цукермана є чудесний кабан. Багато хто не одну милю долав, аби тільки поглянути на Вілбера й власними очима прочитати слова, виплетені в Шарлоттиній павутині. Від раннього ранку й до пізнього вечора Цукерманова під'їзна доріжка була напхом напхана автомобілями й вантажівками. Яких тільки марок там не було! Форди й шевроле, бюїки й пікапи «Дженерал Моторс», студебекери й паккарди, й десото з автоматичними передачами, а ще олдсмобілі з ракетними двигунами, джипи, понтіаки, мікроавтобуси… Вість про чудесного кабана долетіла й до гір, і заторохкотіли, поспішаючи до Цукерманової ферми, брички й великі колодовози, аби їхні власники могли годинами стояти біля Вілберової загорожі, видивляючись на дивовижну тварину. І всі казали, що зроду не бачили такого кабана.

Коли Ферн розповіла матері, що Евері хотів збити паличкою цукерманівського павука, пані Еребл так обурилася, що негайно його покарала: послала спати без вечері.

І почалися такі деньки, що пан Цукерман тільки й робив, що приймав гостей, а роботу на фермі занедбав. Тепер фермер весь час був у святковому одязі — як уставав уранці, так відразу в нього і вбирався. Пані Цукерман готувала для Вілбера спеціальну їжу Лерві підстригся і щодня голився, а головним його обов'язком на фермі стало годувати кабанця, коли на тварину дивилися відвідувачі.

Пан Цукерман звелів наймитові частіше давати Вілберові їсти — вже не тричі, а чотири рази на день. Подружжя Цукерманів було таке закручене з гостями, що занедбало інші справи, які були в господарстві. Достигли й перестигли чорниці, а пані Цукерман так і не наготувала чорничного варення. Треба було просапати кукурудзу, а Лерві ніяк не знаходив на просапування часу.

Вранці в неділю церква була повна людей. Священик пояснив їм, у чому полягає це чудо. Він сказав, що слова, виплетені на павутині в Цукерманів, означають: люди повинні завжди бути пильними, щоб не пропускати чудес, які приходять у їхнє життя.

Одне слово, Цукерманів свинарник став осередком народного інтересу. Ферн почувалася щасливою, бо розуміла: Шарлоттина витівка спрацювала й відтепер Вілберове життя буде в безпеці. Одна тільки невеличка прикрість: через той наплив людей скотарня перестала бути затишним місцем. Дівчинці більше подобалося, коли вона могла перебувати наодинці зі своїми друзями — домашніми тваринами.

Одного чудового вечора, через кілька днів після того, як на Шарлоттиній павутині з'явилися ті знаменні слова, павучиха скликала всіх тварин, що тільки жили в підвалі скотарні, на збори.

— Я почну із загального переклику Вілбер!

— Є! — відгукнувся підсвинок.

— Гусак!

— Є, є, є! — обізвався гусак.

— У тебе виходить так, наче тут є три гусаки, — дорікнула Шарлотта. — Чом тобі не сказати раз та гаразд: «є»? Чому тобі хочеться все повторювати?

— Така вже у мене зви-зви-звичка, — пояснив гусак.

— Гуска! — гукнула Шарлотта.

— Є, є, є! — озвалася гуска. Шарлотта тільки люто зиркнула на неї, але змовчала про повтори слів.

— Гусенята, від одного до семи!

— Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! — пропищали гусенята.

— Це будуть не збори, а ціле зборище, — зауважила премудра павучиха. — Якби хто сторонній нас почув, то подумав би, ніби тут у нас троє гусаків, три гуски й двадцять одне гусеня. Вівці!