Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

Тепер Маринка не поспішала. Вона вичікувала.

…Дівчинка вдарила в останню мить — коли огр був уже зовсім поруч і простягав до неї свої лаписька. Удар прийшовся йому в нижню щелепу — від низу до верху. Зуби огра клацнули, він беркицнувся на спину.

Маринка відскочила убік, очікуючи, доки огр почне підніматися. Але той лежав без руху. Він нагадував Маринці нокаутованого боксера. Втім, це так і було.

З-під уламків столика вибирався Кір-Костик, невдоволено бурмочучи собі щось під ніс.

Зненацька Маринка завважила, що з огром діється щось дивне. Він ставав все прозорішим і, зрештою, зник з очей.

— Що це з ним? — здивувалася дівчинка. — Куди він щезнув?

— Що, не хочеш розлучатися з цим красунчиком? — зненацька розвеселився Кір-Костик.

Поки Марина роздумувала, образитися їй на цей дурний жарт чи ні, Кір-Костик вже серйозним голосом додав:

— Ти відправила його туди, звідкіля він з’явився. Сподіваюся, він у цей світ більше не повернеться.

Тим часом магічна енергія все ще переливалася в Маринку. Дівчинка поглянула на Коловершу і помітила, що та знову стала маленькою. Такою, якою була під час першої зустрічі. Дівчинка хотіла сказати їй, що це вже ні до чого, що битва закінчена, але… підкова Легаса знову нагадала про себе тривожним биттям. Маринка й сама вже відчувала, що насувається нова небезпека, ще більша, ще страшніша від попередніх. Дівчинка озирнулася на всі боки, але нічого не побачила.

— Обережно! — раптом щосили зарепетував Кір-Костик.

І в цю мить їй у спину вдарив згусток магічної енергії. Заговорена сорочка на Маринці затріщала — вона надійно захищала від меча та ножа, але проти магічної енергії утриматися не могла.

Маринка відчула, що летить невідомо куди. Перед очима миготіло то небо, то земля. У голові крутилася одна й та ж думка: «Тільки б не розбити носа! Тільки б не розбити!» Найбільше вона боялася чомусь розбити собі носа.

Десь неподалік нестямно заволав Кір-Костик.

Маринці пощастило. Її жбурнуло у м’яке крісло. Якусь мить вона лежала непорушно. А тоді звелася на ноги й озирнулася.

За кілька кроків від неї Кір-Костик відчайдушно бився з якимось чудовиськом — ще бридкішим і ще дужчим, аніж огр. Маринка відчула, що ця жахлива істота теж заряджена магічною енергією, а Кір-Костик ціною власного життя відволікає увагу чудовиська від неї, Маринки.

— Це джин, — пискнула нажахана Коловерша, і джин блискавично послав у неї енергетичний струмінь.

На щастя, Кір-Костик уперіщив джина кийком по коліну і той промахнувся: підлога перед Коловершею вибухла маленьким вулканом.

Коловерша відскочила убік і пискнула ще раз:

— Мерзенний джин! Смердючка!

Джин заревів розлюченим бугаєм і знову вистрелив у неї, проте та ухилилася і на цей раз. Але він знову цілився.

Маринка хапливо послала енергетичний струмінь у джина, — вона чудово розуміла, що Коловерша, як і Кір-Костик, відволікає увагу джина від неї самої. Промах!

Джин розреготався. Він відкинув Кіра-Костика далеко вбік. Той пролетів через весь зал і щезнув за вікном, розтрощивши вщент віконну раму. Маринка встигла вдарити ще раз. Цього разу вона цілила в голову і таки влучила. Але ефекту майже не було: джин просто затрясся і вдарив у відповідь. Маринка встигла ухилитися — її тільки обсипало гарячими осколками цегли. Джин люто заревів і вдарив струменем ще раз. На Коло-вершу він уже не дивився, хоча та щосили вигукувала на його адресу щось геть непристойне.

На цей раз ухилитися Маринці не вдалося. Вона відчула, що сорочка розповзається на ній, а підкова Легаса, прийнявши частину удару магічної енергії на себе, зігнулася. Дісталося й самій Маринці: вона відлетіла до стіни і боляче вдарилася об неї спиною. І тут знову їй на допомогу прийшов Кір-Костик. Він вискочив на підвіконня вибитого вікна і радісно повідомив:

— А ось і я!

Джин негайно вдарив у нього енергетичним струменем, але Кір-Костик спритно ухилився. Від другого удару він закрився своєю палицею, але та розлетілася на друзки. Тепер Кір-Костик тільки дражнився, ухиляючись від ударів джина. Хитрість була зрозуміла: він продовжував дражнити джина, даючи дівчинці час зібрати магічну енергію. І Маринка її концентрувала.

А Кір-Костик то зазирав у розтрощене вікно знадвору, то ховався за стіну, коли джин цілив у нього пальцем. І весь час дражнив його:

— Ти, кривозубий, стоматолога боїшся, еге?

Або:

— Коли востаннє вмивався? Ти — замазура!