Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

Потім запитала у Костика:

— Тебе не поранили?

— Зі мною все гаразд, — кволо відказав той. — От тільки трохи посиджу — і все буде в порядку.

Кір-Костик знову спробував підвестися, проте ноги заледве слухалися його.

— Віддихайся трохи, — порадила Марина.

І тут хлопець з’явився знову. Цього разу у нього в руках був інший меч.

— А ось і Азот знайшовся, — зауважила Маринка і знову вибила меч з рук хлопчика. Сталь задзвеніла по підлозі.

— Ну, стривай же! — закричав Славко і знову рвонув нагору.

— Смішний він якийсь, — дивлячись йому услід, сказала Маринка.

— Він не смішний, — заперечив Кір-Костик, укотре намагаючись звестися на ноги. — Він зачарований.

Славко з’явився втретє. І знову в його руках був меч. На цей раз у піхвах. Хлопець на бігу намагався витягти його звідтіля.

Марина розлютилася.

— Який же ти тупий дурень! — вигукнула дівчина і спрямувала енергію на Славка. Той беркицнувся на спину і непорушно завмер.

Маринка закліпала очима.

— Сподіваюся, я його не вбила, — прошепотіла вона.

— Нічого з ним не станеться…

Кір-Костик нарешті звівся на ноги, але все ще похитувався. Марина збагнула, що має трохи часу, аби допомогти товаришеві. Не гаючись, спрямувала на нього частку своєї енергії. Кір-Костик одразу відчув себе набагато краще, проте замість подяки невдоволено зауважив:

— Даремно ти це зробила. Енергію берегти треба. Хоча удар мечем-кладенцем — то не муха крилом зачепила, скажу тобі.

— Нерозумно якось на нас нападають… по-дурному трохи, — зауважила Марина.

— Не так уже й нерозумно, як тобі здається. Ти витрачаєш на ці дрібниці дуже багато енергії. Подивися на Коловершу.

Маринчина помічниця лиш соромливо посміхнулася. Дівчинка помітила, що Коловерша зменшилася.

Підкова Легаса знову заворушилася у маленької відьми на грудях. Вона виразно натякала на якусь небезпеку. Проте Маринка лише подумки посміхнулася: небезпека тут чатує на кожному кроці.

А Кір-Костик продовжував:

— Треба якомога скоріше знайти «Некрономікон». А хлопчик — це ще квіточки… неприємність номер один…

— А ось і неприємність номер два! — якимось дерев’яним голосом мовила Коловерша.

У її очах був справжнісінький жах…

Те, що побачила Марина, змусило її здригнутися.

Перед ними виник величезний звіроподібний чоловік. Якщо й не велетень, то дуже високий на зріст. Низький лоб. Важка нижня щелепа. І очі — тупі очі, налиті люттю…

— Це огр, — тихо прошепотів Кір-Костик.

Маринка гарячково спробувала згадати, що вона пам’ятала про огрів із Кірових розповідей. Але в її голові крутилися лише якісь невиразні слова: «…низький інтелект… родич тролів та гігантів… кажуть, вони ще і людожери…» Остання фраза геть не додавала оптимізму…

Огр оглушливо загарчав і заходився роздирати кігтями шкіру на своїх грудях. Певно, таким чином він доводив себе до несамовитого стану. Водночас огр водив крихітними оченятами по прибульцях, гадаючи, на кого з них краще напасти. Нарешті його очиці зупинилися на Маринці…

Кір-Костик атакував його, як то кажуть військові, з флангу і завдав кілька сильних ударів своїм ціпком. Але огр відмахнувся від нього, як від настирливої комахи. Кір-Костик відлетів убік, описавши в повітрі звивисту дугу. Однак цього разу котяче єство спрацювало, і Кір-Костик впав, як і годиться справжньому коту, на всі чотири кінцівки.

Марина підвела свій атем.

Удар магічної енергії припав у груди огрові. Той похитнувся, але встояв. Він кліпнув кілька разів, струснув головою і з гарчанням знову рушив уперед. Вигляд у нього був жахливий: удари Костика і сила магічної енергії Маринки неймовірно роздратували його. Огр по звірячому ощирився. З його рота капала слина, і він був схожий на скаженого собаку.

Огр зробив кілька кроків, але тут Кір-Костик знову перегородив йому шлях, цього разу націливши вістря свого ціпка на ногу чудовиська.

Маринка знову вдарила магічною енергією. Вона цілила в голову, але промахнулася, і удар влучив у стіну. Від цього в стіні утворилася наскрізна дірка розміром з футбольний м’яч.

Проте, попри промах Маринки, огр відсахнувся від магічного струменя убік, втратив рівновагу і впав на підлогу — удари Кіра-Костика видалися мало не останнім поштовхом, який остаточно підкосив велетня. Утім, огр встиг знову навідмаш вдарити рукою кота в людській подобі. Той з розгону втелющився в кришталевий столик і перетворив його на купу блискучих уламків. Доки огр зводився на ноги, доки мотав головою і роздумував, на кого напасти цього разу, Маринка відчувала, як магічна енергія знову накопичується в ній. Вона не бачила, але точно знала, що то Коловерша переливає в неї всю енергію, яку назбирала сама.