Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Вчора, повернувшись із віртуального світу, вони ледве встигли перевдягнутися, вмитися, викинути свій брудний та подертий одяг і добряче підобідати (чи пак повечеряти), як прийшли батьки Біленького. Вони дуже здивувались незвичайному апетиту хлопців, але нічого не сказали. Професор покрутився ще кілька хвилин і, доки не помітили, що на ньому Сашкові штани і сорочка, тихенько втік додому.

Федька довелося сховати в ящик зі шкарпетками у Сашковій шафі. Мама проводила там «ревізію» раз на два тижні, виймаючи з купи чистих шкарпеток брудні, які невідомо чому там опинялися. Ну не міг хлопчик зрозуміти, як то виходило! Ніби все на місце кладеш — а потім то однієї шкарпетки нема, то брудне з чистим плутається, а то дірки звідкілясь з’являються! А мама весь час саме його чомусь сварить! І ніяких пояснень не слухає!

Однак остання «ревізія» відбулася кілька днів тому, тож можна принаймні півтора тижня бути спокійним, що Віруса ніхто не знайде. А вдень, коли вдома нікого немає, можна і по квартирі погуляти.

— І що ж це я маю цілісінький день робити? Кинули мене всі напризволяще! Як пригоди їм влаштовувати — то я, а як мене, змученого і голодного, рятувати від смертельної нудьги — так усі повтікали! А що це, до речі, так смерділо там, де я спав?

Сашко висунув ящик зі шкарпетками, вийняв звідти брудну приблуду і швидким рухом (щоб не побачив комп’ютерний монстр) закинув 'її під ліжко.

— Та-а-а-к! — мовив він, обернувшись, — пригоди влаштовувати ти майстер! Ледь виплутались учора! А могло хтозна-чим закінчитися!

— Та де! Все було під контролем! — відповів Федько, самовпевнено посміхаючись. — Коли до справи беруться профі…

— …тоді чекай великих проблем! — перебив його хлопчик. — Ну, гаразд. Відпочивай, телевізор подивись… а мені вже ніколи!

У передпокої пролунав дверний дзвінок, і Біленький кинувся відчиняти. Це Професор зайшов, щоб разом іти до школи, та приніс позичений учора одяг.

— Ти ще не зібрався?! Ми ж запізнюємось! Скоріше воруши ратицями! — з порога заволав він.

Сашко кинувся до своєї кімнати, схопив рюкзак, швидко натягнув куртку та шапку і, крикнувши: «Вірусе, я пішов, не нудьгуй!» — побіг за Петриком униз по східцях.

…Школа в їхньому районі була те що треба! Світла, з величезними вікнами та спортивною залою, в якій можна тренувати навіть «Манчестер-Юнайтед»! Та й вчителі підібрались непогані. Були, правда, серед них і не дуже, але це тільки для того, щоб, порівняно з ними, всі інші виглядали дуже навіть дуже.

Біля школи зчинилося справжнє снігове побоїще. З подвоєною після канікул енергією «першачки» бігали один за одним, намагаючись влучити сніжкою в суперника. При цьому вони іноді (тобто частенько) промахувались і попадали в учнів старших класів, які неквапом (дорослі ж бо!) підходили до школи. Дівчата у відповідь вищали, а хлопці, забувши про свій поважний вік, кидалися наздоганяти «снайпера», щоб направити йому приціл. Весело!

— Математики не буде! — вилетів із-за рогу Ванько Монтицький, який навчався в одному класі з хлопцями. Він був розхристаний, з шапкою набакир, а пика його скидалася кольором на червоне око світлофора.

— Софія Павлівна захворіла! — Монтицький так радів, нібито і не захворіла вона, а отримала спадок, плюнула на все та й поїхала жити на Багамські острови.

— А замість математики буде факультатив з інформатики! Галина Петрівна прийде! — аж вистрибував навколо однокласників Ванько.

Галину Петрівну любили всі без винятку. Вона була молоденька — тільки після інституту, ніколи не підвищувала голос і нормально сприймала витівки школярів. А часом і сама могла щось таке утнути, за що її поважали навіть авторитетні жартівники зі старших класів. Вони ж і придумали прізвисько, яке дуже їй личило — Галюся.

Інформатика як предмет починалась тільки з сьомого класу, але вчителька зуміла переконати адміністрацію, щоб додаткові заняття зробили й для молодших дітей. Туди можна було ходити за бажанням. Однак не знайшлося б, мабуть, ні одного учня, який би з власної волі пропустив хоч урок. Тому звістка про заміну дуже навіть не засмутила хлопчаків.

Друзі зайшли до школи, роздяглись у гардеробі та попрямували до свого класу. Там зібрались уже майже всі. Гуло, наче в вулику! Кожний цамагався розповісти, як він провів канікули: хтось зламав дві пари лиж, хтось розбив носа у хокеї, а дехто навіть літав з батьками до Єгипту і тепер світив літньою засмагою серед блідих, зимових облич.