Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Однак за секунду пролунав страшний вибух. Приголомшених хлопців підняло в повітря, кілька разів перевернуло і кинуло на землю…

…Біленький розплющив очі й потрусив головою. В ній задзвеніло, як у порожній бочці. Перед хлопчиком снували яскраві маленькі метелики, тому щось роздивитися було годі. Нарешті, потерши очі кулаками, Сашко побачив СВОЮ РІДНУ КІМНАТУ!!!!! Він сидів на підлозі біля комп’ютерного столу і ніяк не міг опам’ятатися від радості!

Повернувши голову, він побачив Про— фесора, який теж починав приходити до тями. Так само, як перед цим Біленький, він, наче коняка в селі, відганяючи мушву, крутив головешкою і пофиркував. Аж ось погляд його зафіксував Сашка, кімнату і комп’ютер, на екрані якого великими літерами миготів напис:

THE END

Петрик зірвався з підлоги і зарепетував:

— Ур-а-а-а-а-а! Ми вдома!!!!

— У-у-у-р-р-р-а-а-а! — і собі підхопив Сашко. — Вірусе! Ми пройшли гру! У-у-у-р-р-а-а-а!

Але прибулець з Інтернету щось не поспішав радіти. Обдивившись навкруги, Біленький не побачив Федька. І тут він пригадав своє поранення, незрозумілу чорну хмару з голосом Віруса та вибух, після якого вони так вдало опинилися вдома. Клаптики образів склалися в єдину картинку, і Сашко зрозумів, що це Вірус ціною свого життя врятував їх від піратів. Вірус, який усього боявся, весь час тремтів і скиглив!

Біленький, відвернувшись від столу, завалився на стілець. Петрик, який теж усе зрозумів, сидів на підлозі та мовчки дивився на Сашка. Радість кудись щезла, поступившись місцем тузі, від якої дивно щеміло серце та на очі набігали сльози.

— А де це мої обіцяні ковбаска та супчик? Ех, приємно бачити, що за тебе переживають! Так би і дивився на ваші сумні пики, але дуже вже їсти хочеться! Ми, віруси, після вірусної атаки такий апетит маємо, що нас легше вбити, ніж прогодувати! — проторохтіло у хлопців за спинами. Вони обернулись і побачили: прямо на клавіатурі, підперши лапою голову, спокійнісінько лежав живий Вірус. Виглядав він, правда, не дуже — був якийсь пом’ятий та блідий, але, що найголовніше, вони знову були разом!

— Ах ти, мавпо комп’ютерна! То ти собі тихенько лежиш і потішаєшся тим, як ми тут сльози за. тобою ллємо! — скочив та тикнув Віруса в бік кулаком. Той перекинувся на спину, гикнув і залементував:

— Де так тепер переможців шанують? Я їх з лап піратів вирвав, а за це — штурхани та ляпаси! Невдячні ви, люди, створіння!

Саме так, це дійсно перший розділ.

І це зовсім не помилка, а витівка вже відомого вам віруса, який переніс сюди початок наступної книжки.

І що не робили редактор, коректор та верстальник, усе було марним — цей розділ вперто з’являвся саме в цьому місці.

Тож і Вам доведеться змиритися з цим і довідатись про нові пригоди Сашка, Петрика та Федька.

Сашко Біленький набурмосено сидів за комп’ютером. Він навмання тицяв пальцями у клавіші та невидющими очима дивився в монітор. Це ж треба так осоромитися! Мало того, що всі тепер дражнитимуть його «Анти-анти-вірусом», так ще й Галина Петрівна з класу вигнала! А Марічка Петренко як сміялась! Сашко відчув, як палають його щоки.

— Ну не винен я, не винен! — волав з ліжка Вірус. Він уже дві години поспіль боявся виткнутись із-за подушки, куди шмигнув, щойно Біленький прийшов зі школи. Його шкіра мінилася жовтувато-оранжевими барвами, зраджуючи неабияке хвилювання її власника. Вірус лише на секунду вистромлював свою фізіономію, щоб викрикнути чергове «не винен», — і тут-таки ховався. Біля нього купою лежали ґумки, олівці, розгорнуті зошити та книжки. Це Біленький так щоразу реагував на виправдання прибульця з Інтернету — жбурляючи в нього все, що потрапить під руку.

— Вона ж перша почала! Я тільки захищався!

— Мовчи ліпше! Захищався він… Чого тебе взагалі туди понесло?!

І Сашко всоте пригадав те, що відбулося сьогодні у школі…

…Це був нічим не примітний ранок. Після пережитих разом із Петриком та Федьком пригод Біленький ішов до школи з радістю. Дуже вже йому хотілося побачити друзів і, якщо навіть не розповісти про все (про таке не розповідають кожному стрічному!), то хоча б загадково промовчати, коли вони будуть розпитувати, як він провів зимові канікули. При цьому він по-змовницьки ззирнеться з Професором на знак того, що ТАКОГО відпочинку не мав ніхто!

Тихенько наспівуючи, Біленький збирав у рюкзак книжки та зошити. Вірус уже теж прокинувся і, поснідавши Сашковим сніданком, який залишила мама, перед тим як піти на роботу, вилежувався на ліжку. Він розкинув свої коротенькі лапки, випнув черевце, набрав волошкового кольору та спостерігав за зборами.