Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Гертруда (а це була, як ви, напевне, здогадалися, саме вона), як шуліка, кинулась на чудовисько, намагаючись вихопити Віруса. Але Маюмба, показавши хорошу реакцію, відсмикнув голову. Птаха зробила «мертву петлю» та повернулась на вихідну позицію. Цього разу прицілитись у неї вийшло набагато ліпше! Ніби випущена з пращі каменюка, Гертруда полетіла на ворога і гострим дзьобом вцілила прямо в маленьке око, яке здивовано спостерігало за її повітряними маневрами.

Від болю чудовисько в ту ж секунду випустило Віруса з пащі, замахало головою і так голосно та страшно закричало, що друзям, які ховалися в кущах, позакладало вуха. При цьому величезний хвіст здійняв величезну хвилю, і зв’язаний Вірус, як серфінгіст, помчав на її гребені до берега.

— БАНЗА-А-А-Й! — закричала Гертруда і дзьобнула Маюмбу в друге око. Той не чекав такої підлості, тому його наступний репет повалив декілька дерев, що росли ближче до води.

Маленькі чорні чоловічки, які все ще спостерігали за повітряним боєм, враз із жахом попадали, а потім дружно підскочили та стрімголов полопотіли в бік рідного селища, тільки курява здійнялася. За ними, час від часу оглядаючись, почимчикував і «Славко».

Першим оговтався Біленький. Здавалося, пройшло щонайменше півгодини, але насправді всі події сталися буквально за кілька секунд! Він кинувся до берега, схопив на руки Віруса, що його саме в той момент підняло водою над каменюкою, на якій він перед тим лежав. Тоді зіскочив на землю та присів зі своєю ношею за кам’яним захистком, щоб хвиля, облизавши узбережжя, не потягнула їх назад.

Гаматі та Професор рвонули до Біленького. Дикобраз добіг першим. Одним змахом медальйона, що теліпався в нього на шиї, він розрізав пута на Вірусових кінцівках та швидким рухом зірвав зав’язки з його мордочки. Федько все ще не міг оговтатися після пережитого переляку. Тільце його було безвільним і нерухомим. Тільки очі безтямно дивилися на все, що відбувалося навколо.

Гертруда, отримавши перемогу в нерівній боротьбі, оглядала з повітря поле бою. Маюмба, вирішивши, що все треба робити вчасно (в тому числі й тікати!), метляючи великою головою і нічого не бачачи, сховався під воду. І тільки великі бульбашки ще час від часу з’являлися на поверхні. На березі стояли добре знайомі папузі хлопчаки та якийсь обдертий дикобраз, що його вона бачила вперше. А на руках у гидких хлопчиськ був її коханий, якого вона знову могла втратити.

— Ану поклади! Не твоє — не чіпай! — заголосила пташка та метнулася вниз.

Гаматі повернувся на голос, розпізнав початок повітряної атаки, миттю розвернув дашок своєї кепки та приготувався до оборони.

аж пританцьовував від нетерпіння Гаматі. Треба сказати, що йому подобалися істоти, які можуть постояти за себе. А пташка, котра не злякалася такого масивного і непривітного чудовиська, викликала не тільки повагу, але й захоплення! Тому битися з нею він не дуже хотів (надто що з особами жіночої статі він взагалі старався не ворогувати), але імідж зобов’язував.

Гертруда, побачивши що їй намагається протистояти якийсь обдертий мешканець джунглів, глузливо розсміялася. Життя з піратами навчило її, як себе захищати. Не раз вона ставала учасником піратських бійок та нападів на мирні кораблі. Тому цей дикобраз здавався їй дуже несерйозною перешкодою на шляху до чистого кохання.

Птаха розправила крила. Гаматі почекав, поки вона наблизиться, трохи відступив убік, нібито легенько схопив її за лапу і в падінні потягнув за собою. Секунда — і Гертруда зі скрученими крилами лежала на землі з дикобразом на спині, а той в’язав її шворкою незамінного медальйона.

Папуга щось зневажливо кричала, намагалася вирватись, але марно. Тоді вона заспокоїлась, вигнула шию і почала оглядати свого переможця, намагаючись ущипнути його дзьобом.

— А він досить симпатичний! — зробила висновок Гертруда, роздивившись усі шрами на тілі Гаматі. — Але що ж там з моїм Бегемотиком? — промовила вона, присоромивши себе подумки за те, що заглядається на інших чоловіків.

А Бегемотик за цей час трошки прийшов до тями, широко відкрив очі, вже притомним поглядом обдивився навколо, побачив Гертруду і як ошпарений зіскочив з рук Біленького та сховався за Петрикову спину.

— А-а-а-а! — кричав Вірус. — Кошмар! Від одного не встиг вирватись, так мало до лап другої не попав! Заберіть мене від неї! Невідомо ще, хто страшніший — водяне чудовисько чи оця пташка!