Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

— Ну що ж, — сказав Біленький — давайте звідси тікати, доки ні пігмеї, ні Маюмба не оговтались та не вирішили нами пообідати. — Гаматі, кидай її тут і ходімо разом. Хто знає, що там ще попереду нас чекає!

Однак Гаматі не поспішав іти за хлопцями. Він знічено подивився на Сашка, потім перевів погляд на Професора, опустив очі і неголосно сказав:

— Ой, я не можу! — зареготав Біленький. — Ти що, закохався? Знайшов у кого! Жених!

Дикобраз блискав на Сашка злими очицями та стискував у кулаки свої лапки. Ще одне слово — і він покаже цьому шмаркачеві, як дражнитися та ще в такому серйозному питанні!

Однак Біленький враз замовк і посмутнішав. Він згадав, як усміхалась йому Марічка Петренко, коли хлопчик на 8 Березня приніс їй квіти (трохи зів’ялі, але дуже гарні!), згадав її смішні тоненькі кіски, за які так іноді хотілося посмикати! Пригадалося також і те, як дражнили його хлопці, коли він ніс Маріччиного портфеля до її під’їзду. Ну, правду кажучи, недовго вони дражнились! Дістали по носі, та й все якось залагодилось саме собою…

Тож Сашко мовчки підійшов до Гаматі, схопив його за лапу, міцно її стиснув і обійняв бойового побратима за шию, не звертаючи уваги на колючки, що вп’ялися в його тіло. До них приєднався Професор, який намагався своїми руками охопити обох одразу. А знизу, між ногами, вже протискувався Вірус, який і собі хотів долучитися до гурту.

Нарешті четвірка розпалася. Гаматі відвернувся, ховаючи в очах біль від розставання, та пішов до Гертруди. Спочатку звідти долітали гортанні крики папуги та бурмотання дикобраза. Потім крики стали тихішими і нарешті перейшли в ніжне воркотіння. Але хлопці з Федьком цього вже не чули. Вони квапились відійти подалі від цього жахливого місця!..

— Я би так на вашому місці не поспішав! — зненацька пролунав попереду чийсь добре знайомий голос. — От і зійшлися знову наші путі-доріженьки!

Під великим кущем, обік стежини, стояв ніхто інший, як Великий Джек, від якого друзі так вдало втекли «з допомогою» Гертруди. На обличчі його сяяла нібито щира радість, губи розтягнулися в усмішці, і тільки хижий блиск в очах видавав справжні почуття пірата. Вдягнений він був (незважаючи на дводенну гонитву), як завжди, охайно, тільки капелюха бракувало на його злегка розкуйовдженій шевелюрі.

— А ми за вами тут уже довгенько лісами бігаємо! Правда? — звернувся Великий Джек до своїх помічників, котрі четверо як один стояли за його спиною, міцно стискаючи в руках великі шаблюки та погрозливо витріщаючись на хлопців. Пірати не могли їм пробачити те, з якою легкістю вони, двоє хлопчаків, обкрутили їх, грозу морів та океанів, навколо пальця!

Зустріч ця не віщувала друзям нічого доброго, і вони це добре розуміли.

Джек дав знак рукою, і один із піратів став наближатися до трійці, що стояла, застигнувши на місці. Він водив лезом шаблі з боку в бік, шкірився в дикій усмішці та впевнено наступав на товаришів. Ті ще тісніше збилися в купу та з жахом чекали кінця.

Несподівано пірат зробив різкий випад. Шаблюка зачепила руку Біленького, і з неї потекла червона цівка. Великі краплі крові падали на землю і розпливалися рудою плямою. Всі, наче заворожено, дивились на них. Першим оговтався (чи ж не дивно?) Вірус.

— А! — закричав він. — Так ти на мого друга руку підняв! Ну все, тобі капець!

Пірат, який уже давно звик до вигляду крові, насмішкувато зиркнув на Федька.

— Ну ж бо, ховрашок! Ходи сюди! Я зроблю з тебе котлетку! — глузливо промовив він, піднімаючи зброю над головою.

Інші пірати оточили друзів і почали стискати коло. Відбиватися було марно, тож хлопці, завжди готові до жорстокої боротьби, тепер геть занепали духом.

Звірячі обличчя піратів та усміхнена пика Великого Джека наближалися. Враз нападники вражено зупинились і позадкували. Хлопці оглянулись і побачили над собою велику чорну хмару, яка щосекунди роздувалася.

— НАСТАВ І МІЙ ЧАС! — гриміла хмара голосом Віруса. — Зараз я покажу, як моїх друзів кривдити! Та я вам усі мізки відформатую! Дорогу в кібер-простір забудете!

Розлючений вірус перетворився на справжнього комп’ютерного монстра. Але пірати досить швидко оговтались і знову пішли в атаку. Звиклі до небезпек, вони безстрашно розмахували над головою шаблюками. Здавалося, от-от смертоносна зброя простромить когось із хлопчаків. Друзі заплющили очі та подумки попрощалися з життям.