Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Хлопці звернули до свого прихистку (як вони розшифрували Славкову жестикуляцію) і зайшли досередини. На підлозі було розстелено три грубих ковдри, а на них розкидано жалюгідну подобу м’якеньких домашніх подушечок. Але зараз про суперзручності ніхто й не думав! Тільки б упасти та, розпрямивши ноги, віддатись у солодкі обійми Морфея!

Вірус побажав їм доброї ночі й пішов до своїх «королівських палат», де в комфорті міг підготувати себе до завтрашнього виконання почесної та важливої ролі вождя племені.

Пігмей щось тихенько промовив собі під ніс (розібрати можна було тільки вже відоме нам слово «маюмба»), обійшов навколо Вірусове житло, і через хвилину його постать сховалась у темряві, що оповила селище та накрила джунглі. Все навкруги спало…

Першим прокинувся Сашко. Він різко підскочив і враз продер очі. Відчуття в нього було таке, наче він кудись дуже сильно запізнюється. «Знову до школи проспав!» — подумав Біленький. Але огледівшись та згадавши, де він, Сашко тихенько, щоб не розбудити друзів, вийшов на вулицю.

Природа вже прокинулась. Сонце було досить високо, але вітер ще перекочував селищем залишки туману, схожі на шматки солодкої вати. Джунглі видавали свої дивні звуки, на деревах перегукувались пташки. Було приємно і затишно.

Однак саме ця тиша і насторожила Біленького. Роздививившись навкруги, хлопчик зі здивуванням констатував цілковиту відсутність на галявині корінного населення табору. Не було ні душі! Навіть крокодили не бігали від куреня до куреня і не метляли хвостами, вимагаючи щось попоїсти!

— Ну і сплять же вони! А тато мене сварить, що я на канікулах задовго в ліжку лежу! Подивився би він на цих пігмеїв! — подумав Сашко і вирішив піти розбудити Віруса.

Він підійшов до Федькового куреня. Завіса, яка слугувала тут замість дверей, була відкинута. Нахиливши голову, хлопчик зайшов досередини…

Ліжко дбайливо застелено. Усі речі лежать на своїх місцях. Залишків їжі, які ще вчора ввечері були на лавці, немає…

«Щось не дуже це на Віруса схоже! Він любить подрихнути зранку! А тут встав, прибрав та ще й пішов без нас кудись», — здивувався Сашко. Нічого не розуміючи, він вирішив повернутися до місця ночівлі, підняти свою команду та вже гуртом радитися, що далі робити. Легке незрозуміле хвилювання охопило Біленького!

Він швидко добіг до їхнього тимчасового житла та з криком «Рота, підйом!» почав термосити Петрика. Однак той тільки відмахнувся рукою, щось пробурмотів собі під ніс, повернувся на другий бік та знову засопів.

Гаматі ж, як справжній солдат на сигнал бойової тривоги, скочив зі своєї лежанки, на льоту натягнув «бейсболку» і зі стиснутими кулаками повернувся до Біленького. Очі його були зовсім не сонні, а вигляд — дуже навіть загрозливий.

Сашко відсахнувся!

— Це я! Свої, свої!

Дикобраз побачив хлопця, розпружив— ся і вже спокійно зримував:

— А чого зразу в пику? — ображено відповів Сашко. — Тут не знати що робиться, а йому тільки б кулаками махати! До речі, «в пику» ми і самі можемо постаратися, теж не ликом шиті!

— Та не сваріться ви! Що там сталося, чого шум підняв? — прокинувся Професор, солодка потягнувся, сівши на своєму «ложі», та сонним поглядом подивився на Біленького.

Сашко присів поряд із Петриком і розповів про свою ранкову прогулянку. Друзі теж занепокоїлись. Усе це було досить підозріло — пустий, наче вимерлий, табір та відсутність з самого ранку Віруса.

Тут біля входу почулось якесь шарудіння, й до куреня просунулась розкуйовджена чорна голова. Це був їхній вчорашній знайомий у Петриковому одязі. Правда, коли він увесь (слідом за головою) зайшов досередини, то можна було помітити, що на ньому лишилася тільки хлопчикова сорочка. Нижня половина була прикрита очеретяною спідницею. Тубілець заніс на простягнутих руках штани Професора і, приклавши руку до серця, опустив їх перед законним власником, щось джерґочучи та ховаючи очі.

— Ну ти молодець, Славку! — розчулився Петрик. — Є таки совість у людини! Вирішив чесно поділити.

Професор скочив, натягнув на себе штани та задоволено подивився на свої ноги.

— І як ті дівчата в своїх спідницях ходять? Це ж так незручно! Весь час плутаєшся, ні нахилитися, ні присісти! Ой, дякую тобі! — повернувся хлопець до пігмея. Такої радості він не відчував навіть на Новий рік, коли батьки подарували йому новий мобільний телефон.