Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Друзі посмутніли та вже з заздрістю дивилися на Федька, який не був ані зв’язаний, ані ув’язнений і міг вільно пересуватись. А той навіть не глянув у їхній бік!

Гертруда тінню майнула по печері, і на одній з бочок звідкись з’явилися шматки в’яленого м’яса, якісь чудернацькі фрукти чи овочі, що нагадували зелену грушу, та сухарики з білого хліба. Птаха посадила Віруса біля імпровізованого столу та, як турботлива матуся, стала годувати його мало не з рук (чи то пак з крил).

А Федько аж лиснів від щастя (чи то від з’їденого м’ясця?). Його задоволена пика блищала в променях сонця, що починало сідати над океаном і скромно заглядало до печери. Не звертаючи уваги на голодних друзів, він мовчки змітав усе, до чого міг дотягнутися, і лише легенько постогнував.

У хлопців котилася слина, поки вони мовчки споглядали на цього зрадника! А коли Сашко відкрив рота, щоб і для них попросити щось поїсти, папуга підлетіла та боляче схопила його за вухо. Біленький зойкнув і вирішив відкласти свої бажання на потім.

Він заплющив очі та став думати про приємне. В його уяві все та ж Марічка Петренко радісно усміхалася, махала йому руками та запрошувала провести її додому. Але коли він підходив до неї ближче, вона починала голосно плямкати та час від часу неприємно гикала… Сашко струснув головою і повернувся до дійсності, в якій підлий, підступний Вірус насолоджувався їжею, забувши про друзів!

— Ех, вдавив би потвору! — прошепотів Професор. Уже довгий час не маючи в роті нічого, крім декількох шматочків невідомої кори, хлопець теж не міг спокійно дивитися на зажерливе чудовисько.

— Ану тихіше там! — зашипіла Гертруда. — Не заважайте моєму любому Бегемотикові, а то зараз усі вуха пооб’їдаю!

Петрик тяжко зітхнув та знову притих, поринувши у свої гіркі думки.

Вірус нарешті наївся, погладив себе по величенькому животику та по-хазяйськи подивився на папугу.

— А десерт де? — промовив він. — Солоденького чогось?

Птаха зірвалася з місця, почала метатися по печері і, нічого не знайшовши, зі словами «Я зараз, в секунду!» вилетіла на вулицю.

Хлопці заворушилися.

— Розв’язуй нас скоріше! — радісно закричав Біленький.

Нарешті на горизонті замаячила свобода. Але Вірус не дуже поспішав їх звільняти.

— Так от я собі думаю! А хто це коли мене на руках носив? Хто на першу вимогу їсти давав? Хто мене плекав, як чарівну квітку? — говорив він, ніби сам до себе. — Хто за мене і в вогонь, і в воду? Може ви? — повернувся Федько до хлопців.

— Та жартую, жартую! — засміявся він, дивлячись на великі, здивовані очі друзів, що остовпіли від такого монологу.

Вірус підбіг до Сашка і спробував розв’язати мотузку, та в нього нічого не виходило. Тоді він кинувся до купи шаблюк, що (нагадуємо) лежали в кутку печери, вихопив одну невеличку і легко перерізав пута.

Уже разом з Біленьким вони звільнили Професора. Хлопці нарешті могли розім’яти закляклі руки та ноги. Вони кинулися до їжі та аж замуркотіли від насолоди. Напихаючи роти, давлячись, хлопці хапали все, що не зміг доїсти Федько.

Швидко втамувавши голод, вони нарешті згадали, що їх залишили без охорони лише на кілька хвилин.

— Ну, що робимо? — подивився на друзів Професор. — Зараз Гертруда принесе смачненьке для свого «манюні», і нам усім тут стане мало місця.

— Треба щось швидко придумати! — сказав Біленький та уважно оглянув печеру. По кутках було уже темно, сонце прощальними вечірніми променями освітлювало тільки середину.

— А давайте візьмемо по шаблюці, надінемо шоломи, вийдемо, переб’ємо всіх піратів та підірвемо цю печеру зі всім, що в ній є! — висловив свою думку войовничий Вірус.

— Це ти тут битися збираєшся? — повернувся до нього Сашко. — Та ти тіні своєї боїшся!

— Хто — я боюсь?! Та я найсміливіший вірус в Інтернеті!

— Стоп, стоп, вояки! Не час сваритися. Є ідея! — Професор підняв вказівного пальця. — Ти лягаєш на підлогу, лежиш і не ворушишся! — повернувся він до Федька. — Ми робимо з наших мотузок петлю для пастки. Гертруда кидається до тебе, щоб перевірити, що сталося з її «любим Бегемотиком», ми з Біленьким підсікаємо її та в’яжемо.

Друзі схвалили план Професора та відразу почали готуватися до «теплої» зустрічі. Федько вмостився посеред печери на видному місці, хлопці розкинули свою пастку та заховалися в тінь.

Не встигли вони все приготувати, як з вулиці почулося лопотіння крил.

— Я лечу до тебе, мій милий! — ще здалеку кричала Гертруда, несучи на шиї пакунки з загорнутими в листя солодкими фініками та стиглими бананами.