Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Пірат (а Сашко ні на мить не сумнівався, що це саме він) зло посміхнувся і почалапав до виходу, залишивши бранця лежати на підлозі.

Біленький, як міг високо, підняв голову й озирнувся навколо. Недалеко від себе він побачив такого ж зв’язаного Петрика, який солодко посапував, не звертаючи уваги на скручені руки та ноги.

«А де ж це наш приятель?» — з тривогою подумав хлопчик і тут угледів велику дерев’яну клітку, що стояла на бочці. В ній відблискувало фіолетом і постогнувало уві сні вірусне нещастя, завдяки якому друзі вклепались у цю халепу.

Сунучись на спині, Сашко дотягнувся ногами до Професора і різко штовхнув його. Той розплющив очі, осоловіло подивився на товариша, чарівно усміхнувся якимсь своїм думкам та знову відкинувся, наче на м’якому ліжку, і захропів.

— Та що ж то таке! — крикнув Біленький і ще раз, уже сильніше, штурхнув друга в бік. Петрик нарешті підняв голову, широко відкрив очі, обдивився навколо і раптом голосно заплакав:

— Ой-ой-ой! А я ж думав, що це лише сон! Сподівався прокинутись вдома, попити чайку зі смачними маминими пиріжками та піти до тебе гратися на комп’ютері!

То все це таки правда. От клятий Вірус! Сидів би в своєму Інтернеті і носа звідти не витикав. Ні, понесло його!

Сашко здивовано витріщився на товариша. Він ще ніколи не бачив Професора в сльозах. Навіть тоді, коли того вжалила оса!.. Навіть коли хлопчаки з сусіднього двору добряче натовкли їм боки і вони обоє тиждень світили свіжими синцями!

Він розгубився і не знав, що йому тепер діяти. Але в цей момент Петрик закліпав очима, покрутив туди-сюди головою та ніби прокинувся після кошмару. Сльози його враз висохли, і Біленький з радістю впізнав свого давнього друга, якого нічим не злякаєш і який знайде вихід із будь— якої халепи.

— От же клята штукенція мене розібрала! — промимрив Професор. — Добре, хоч відпустило, а то плачу тут, як дівчисько!

— Фу-у-у-у! — з полегшенням видихнув Сашко. — А я вже розпереживався за тебе, подумав — зламався хлопець!

Професор оглянувся навколо, і його настрій знову занепав. Він здивовано і перелякано подивився на товариша та прошепотів:

— Оце влипли, як мухи в мед! Що ж робити будемо?

— Не бійся, друже, — бадьоро промовив Сашко, — що-небудь придумаємо, і не з такого викручувались!

— А про мене ніхто не хоче поговорити? — почули хлопці розгніваний голос. Це Вірус повернувся від солодких снів до жорстокої реальності та жадав посиленої уваги до себе. Він намагався просунути рильце між пруттям клітки, ображено сопів і смикав дверцята, сподіваючись їх відчинити.

Не встигли хлопці відповісти, як біля входу до їхньої в’язниці почувся гомін розмови, бряжчання та голосний сміх, що перемежовувався якимись незрозумілими скриками. До печери вдерлись четверо здорованів, чий одяг, зброя та поведінка не залишали сумнівів у тому, чим саме вони промишляють.

— А-а-а-а-а! Пірати! — заголосив Федько, закрив голову лапками і став оранжево-жовтим.

Слідом за здорованями тупотів хтось невисокий, схожий здалеку на хлопчака, і ніс на плечі великого птаха, який гортанним голосом вигукував незрозумілі слова.

— Тікай, хлопчику, тікай! — закричав Біленький, щоб попередити невідомого про небезпеку.

— Га-га-га! — розреготалися пірати. — Тікай, Джеку! Біжи від нас! А то ми можемо навчити негарним речам, і мама буде сварити тебе!

— Ану, стуліть пельки! — неочікувано густим басом вилаявся коротун. І пірати одразу замовкли, наче захлинулися своїми словами. Тепер вони стояли, тихо покашлюючи, і з повагою дивились на смішного карлика.

На відміну від інших, на ньому все було чисте та охайне. Костюм був гаптований кольоровими нитками, а голову прикрашав великий капелюх з пером на маківці. На правому плечі в нього сидів зелений папуга солідного розміру і щось шепотів хазяїну на вухо. На поясі висіла коротка шпага та невеликий ніж у піхвах, прикрашених якимись камінцями. На руках були білі рукавички, а довершувала картину розкішна чорна борода, яка доводила, що її власник давно вийшов із дитячого віку.

— Я вам дозволив сміятися, шановні панове пірати? — промовив бородань і так подивився на своїх компаньйонів, що ті зіщулилися, повтягували голови в плечі та стали ніби вдвоє нижчими. — Мені, напевне, доведеться повчити вас добрим манерам! Що будемо з ними робити, Гертрудо? — звернувся він до папуги, яка мирно скубала пір’ячко у себе на хвості.

— Вішати і стріляти, ядро до ніг та в воду!!! — несподівано голосно заверещала папуга, вирячила очі, відстовбурчила крила і зашипіла на піратів, як поламана скороварка.