Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

Вона, наче ураган, влетіла до печери та несподівано побачила, що її милий нерухомо лежить на підлозі. Папуга кинулася до нього, розгубивши по дорозі всю смакоту. Як тільки Гертруда присіла біля Федька, хлопці миттю затягнули петлю, що оповила її лапу та швиденько обкрутили птаху мотузкою. Не даючи опам’ятатися, сунули її до клітки, де перед цим сидів Вірус, і тільки тепер полегшено зітхнули. Вся операція зайняла декілька секунд. Пташка навіть не встигла нічого зрозуміти, як з охоронця перетворилася на в’язня!

— Ну що, хлопці, тікаємо! — закричав Професор!

— Не кидай мене, мій манюній! Адже моє життя віднині належить тільки тобі! — зарепетувала Гертруда, звертаючись до Віруса.

Той, не оглядаючись, гнав на своїх коротеньких ніжках до виходу, тільки хвостика задер догори. Хлопці хотіли кинутися за ним, але на хвильку затрималися. Біленький схопив-таки першу-ліпшу шпагу, а Професор — невеличку бочечку та велику коробку довжелезних сірників.

— Куди поспішаємо, милі мої?

На виході, в оточенні своїх охоронців, стояв ніхто інший, як Великий Джек. Четверо здорованів, що знову були з ним, виглядали не зовсім добре. Їх прикрашали численні подряпини, синці та ґулі.

«Таки прокатав їх Джек з гірки! — подумав Біленький. — Ех, не встигли втекти! А так мало лишалося».

Всі застигли на місці і чекали, хто зробить перший крок. Сашко підняв свою шпагу і націлив вістря на найближчого пірата. Той поблажливо посміхнувся, дивлячись на маленького хлопчика, який насмілився йому погрожувати.

Гертруда знову подала голос. Репетуючи, вона нарікала на підлість та зрадливість усіх осіб чоловічої статі та обіцяла вирватись і показати Вірусу, де зимують кальмари теплих морів. Джек побачив свою улюбленицю й кинувся витягати її з клітки. Але дорогою він послизнувся на банані, які так необачно розкидала папуга, і впав, аж йому капелюх відлетів на кілька метрів. Усі чотири пірати кинулись піднімати Великого Джека, повторили його помилку та мальовничо розтягнулися на землі, брязкаючи зброєю та охкаючи від болю.

Хлопці на секунду завмерли, потім Біленький кинув шпагу, різко схопив Федька на руки та кинувся до виходу. Професор затримався ще на хвильку, почаклував над бочечкою, і всю печеру враз поглинув густий сивий дим.

Друзі один за одним вискочили на вулицю. Сутінки якраз підкралися впритул до їхньої в’язниці. Хлопці пірнули у найближчі кущі, потрапили на якусь стежку та помчали щодуху, рятуючись від переслідування. Однак піратам, що борюкалися в диму, марно намагаючись підвестись, було поки що не до них.

Знесилівши від бігу, Біленький зупинився, опустив на землю Федька і став, переводячи дух. Біля нього тяжко відсапувався Петрик. Галявина, на яку вони вибігли, чомусь враз посвітлішала, і хлопчаки побачили викладений із безлічі світлячків напис:

РІВЕНЬ 3

Сашко з Петриком тяжко всілися прямо на землю. Тішило, що цей рівень вони подужали, але непокоїла невідомість, яка чекала їх далі. Скільки перепон ще доведеться подолати на шляху додому?

— А що ти там з тим димом вичворив? — з повагою подивився Біленький на товариша.

— Так я ще, коли ми лежали, побачив, що у бочечках тих порох був. От і вирішив підпалити, думав — бабахне, а воно чогось диміти почало. Але теж непогано вийшло!

— От ти головастий! А я, дурний, за шпагу вхопився, ніби це комусь допомогло б.

— Та ні, ти молодець! Не побоявся піратів і нас хотів захистити, — похвалив друга Професор.

Біленький засміявся:

— Ми з тобою, як зозуля і півень з байки. Пам’ятаєш, у школі вчили? Вони все одне одного хвалили і натішитись не могли!

— Не кажи! — і собі захихотів Професор.

— Ну і довго ви ще тут сміятися думаєте? Може, досить нарешті?! — проскиглив Вірус. — Ліпше відпочинемо, а реготати завтра будемо, коли придумаємо, що далі робити.

Хлопці пристали на пропозицію Федька з радістю. Вони були дуже стомлені пережитим, і їм дійсно хотілося завалитися та хоч якусь часинку подрімати. Друзі швидко наламали гнучких гілок, накидали їх купою, залізли в цю імпровізовану постіль, і вже невдовзі звідти було чути тільки солодке, мирне сопіння…

Першим прокинувся Професор. Благенький одяг зовсім не грів його, і він відчув, як холод пробирається до тіла. Хлопчик спочатку намагався не відпустити сон. Він підсунувся ближче до Біленького, щоб притулитися і зігрітись, але це місце вже зайняв Вірус.

Петрик, здригаючись від холоду, скочив з лежанки і заходився робити фізкультурні вправи, щоб хоч якось розігнати кров. Він трохи понахилявся, помахав руками, поприсідав і тільки тоді відчув, як блаженне тепло розливається м’язами.