Сергій Гридін - Федько, прибулець з інтернету

РІВЕНЬ 2

— Отже, — сказав Біленький, — перший рівень ми подужали. А тепер і не знаєш — радіти чи сльози лити!

Вони перезирнулися з Професором, сіли поряд і стали думати, що ж їм робити далі. Федько крутився біля них, жалібно поскиглюючи.

— Та що тобі знову не так? — роздратовано спитав Сашко. — Як ти уже дістав своїми стогонами. Сам втягнув нас в історію, а тепер ще й скаржишся!

— Та поїсти би щось, тоді б воно, може, і нічого було б! — жалібно відповів Вірус і, ображений, як побита собака, поплентався десь у кущі.

Там він тихенько пошарудів і притих. Хлопці посиділи ще кілька хвилин та й прилягли під деревом трохи відпочити після пережитого…

почув крізь сон Професор. Нічого не розуміючи, він продер очі і побачив Федька, який похитуючись стояв на каменюці та на все горло волав пісню.

викрикував далі Вірус, дивно закотивши очі та аж почервонівши від натуги.

Сашко й собі задер голову та отетерів.

— Що це з ним? — повернувся він до Петрика. — Здурів чи що?

Професор, і сам дуже здивований, підвівся, підійшов до Федька і легенько торкнувся до нього рукою. Вірус зненацька замовк, наче зламане радіо, впав на бік та одразу захропів.

Хлопці подивились один на одного. Перед ними, як повалений богатир, лежав Вірус і час від часу мугикав уві сні якусь мелодію та видавав ротом незрозумілі звуки. Біленький обійшов камінь, що на ньому перед цим вигоцував Федько, і помітив навколо дуже багато шматків кори, якою лікував прибульця з Інтернету Крейдяник.

«От порося! — подумав Сашко, — об’їлося, а тепер невідомо, що з ним буде!»

Він повернувся до товариша і побачив, що Професор з цікавістю відкушує і жує шматочок тієї самої кори!

— Та що ж ти робиш, експериментатор недороблений! Ти бачив, як воно на це чудовисько подіяло? А тепер ще з тобою мучитись!

— А смачненьке! На сухарики «Флінт» чимось схоже і ковбаскою пахне!

У Біленького покотилася слина. Перед очима зразу виник мамин бутерброд з ковбасою і аж у носі закрутило від голоду.

Сашко нахилився, підняв з землі шматок деревини, з острахом відкусив і був вражений його смаком, що дійсно нагадував «Дрогобицьку» ковбасу. Відкинувши геть усі побоювання, Біленький апетитно хрумав кору і вже не думав про наслідки. Він відчував, як сите тепло розливається в животі.

Життя нараз здалося прекрасним і веселим! У голові легенько зашуміло, і захотілося зробити щось не таке, як завжди.

Тут хлопець почув за спиною якісь звуки. Озирнувшись, він побачив Професора, який вигинався в дивному танці і при цьому вигравав губами смішну мелодію: трум-пара-рум, трум-пам-пам…

«Теж мені хіп-хопер!» — подумав Сашко, але тут-таки спіймав себе на думці, що йому хочеться робити те ж саме!

«От про що попереджав Крейдяник!» — зблиснула остання іскра розуму в голові

Біленького, і він приєднався до Петрика. Бони махали руками, як дивні птахи крилами, підстрибували, падали і реготали до знемоги. Нарешті, знесилившись, полягали біля Федька на тепле каміння та захропли разом з ним у три голоси…

«Вставай, вставай, прокидайся!» — чулося крізь сон Біленькому.

«Мама до школи будить! — подумав хлопчик. — Ще би пару хвилинок поспати». Сашко хотів перевернутися на другий бік, але відчув себе ніби приклеєним до ліжка. Він різко розплющив очі і враз збаранів. Це була не його мила серцю, рідна кімната!

В якомусь темному, наче печера, льоху на стінах висіли ланцюги і канати. На підлозі валялися два здоровезних іржавих якорі і стояли невеличкі діжечки. У кутку насипом лежали шаблюки всіляких видів, чудернацькі шоломи та ще якесь залізяччя.

— Прокидайся! — знову почувся грубий голос зверху. Сашко перевів очі і побачив біля себе високого здорованя, що намірявся штрикнути його вістрям шпаги. На ньому був брудний та обдертий одяг, борода була заплетена у смішні кіски, у вусі висіла велика жовта сережка, а на шиї — чорний медальйон з білим черепом і перехрещеними кістками.

Біленький хотів скочити на ноги та зустріти небезпеку у вічі, але відчув, що його тіло міцно оповите мотузкою! Він ще кілька разів дриґнув нижніми кінцівками і вирішив поки що не прискорювати подій.

— Ну що, акулячий корм, прокинувся? — нахилився до нього Бородатий. — Хотіли вистежити, де ми ховаємо свою здобич, кляті нишпорки! Зараз з тобою буде розмовляти сам Великий Джек! Ну полежіть ще трошки, полежіть, поки можете, а то ще доведеться вам висіти на найвищій щоглі!