Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Сірко

Їх не брав туди,

Бо власною я думкою збагнув,

Що людська слава й честь не в тім,

Аби умерти за отчизну…

Оксана

В чім же

Іще?

Сірко

А ще більш в тім, щоб жить за неї

Нехай живуть, хай і дітей своїх

Того учать.

Оксана

Але… орел забув,

Що батько він не курям, а орлятам…

Сірко

Що хочеш сим сказать?

Оксана

Одно орля

Сидіть в гнізді не захотіло довго:

В повітря злинуло понад степами

Й загинуло із ворогом в бою.

А друге теж спинається на ноги

І крила пробує.

Сірко

Не розумію,

Про що говориш ти.

Оксана

Петра нема:

Сім літ про себе чутки не подав ти,

І син тебе одшукувать подавсь

Та й не вернувсь, знайшовши смерть в степах.

Сірко (хитнувшись).

Петро?! ти правду кажеш?..

Оксана

А Роман

Про те і марить тільки, щоб втекти

Хутчій на Січ…

Сірко

(не слухаючи її, хапається за голову).

Ах, сину, сину мій.

Та ні, не може буть, щоби мене

Він не послухав! Ну, скажи, що ти

Пожартувала трохи з бідним батьком!

(Підходить до неї ближче й, обнявши за плечі

нахиляється, благаюче, над нею).

В лісі чути невиразний гомін. з якого вирізняється

Сірчишин голос.

Голос Сірчихи:

«Де ж він, мій сокіл, мій старий? Ви ж казали,

що сюди подавсь»…

Сірко

(пригнічений звісткою про сина, до Оксани).

Прощай, цікава дівчино! ми ще

Побачимось…

Оксана

(дивиться похмуро йому вслід).

Невже се він… той самий,

Якого в снах я бачила так часто?

Невже се він, преславний, дивний лицар,

Той, про якого у степу барвистім

Мені таємно тирса шелестіла?..

Не може буть…

(По хвилі задуми починає потроху посміхатись,

потім усмішка переходить у сміх).

«Утік благословить

Святий і тихий спокій». — Ха-ха-ха! –

«Блажен, хто тут, у пишній тиші сій,

Життя провадить!..»

З лісу доноситься галаслива лайка Сірчихи й регіт Леся.

Оксана (стенувшись).

Та нехай… нехай!..

Ми ще побачимось не раз, не два,

І подивлюся я, чи до смаку

Тобі, преславний лицарю, прийдеться

Наш тихий рай, святий і тихий спокій!..

(Зникає сміючись за ним, кинувши на землю мушкета).

Сіркова пасіка на узліссі. З правого боку під деревами

курінь. В глибині і з лівого боку — дерева й кущі. Вечоріє.

Сірко, Роман і Пеньок кінчають поратись коло вуликів. Лесь

лежить на животі під куренем і дригає ногами в повітрі.

Лесь

Гірчак-молочак

Свині пас, не допас.

Свиня — рох! — кабан здох

(Ляпнувши себе по щоці, вбиває комара).

Сірко

А чи не годі вже тобі, козаче,

Дражнити комарів ногами.

Пеньок

…Й бовкать

Гулящим язиком.

Лесь (ляпає себе по щоці).

Хе! або що?

Сірко

До хати збігай, глянь, чи козаків

Споряджено в дорогу вже, чи ні?

Лесь

Ач, хитрі! Не піду! Щоб пані били…

І так насилу втік сюди, до вас.

Сірко

За що?

Лесь

Я за Оксаною погнався:

Вона з Романом радилась про щось

Отам під лісом. Я хотів підслухать,

Сховався у кущах…

Сірко

(дивиться на Романа, який ніяково

нахиляється над вуликом).

З Романом?..

Лесь

Так.

А свині геть увесь город порили!

Сміху було, як пані за свиньми

Городами літали. Ги-ги-ги!

Сірко (махнувши рукою)

Дурний дурне й верзе!

Лесь

Еге, дурний!

Хіба дурному не болить? Адже і вам

Бува не з медом, як чуприна ваша

Та ненароком в панії в руках

Опиниться…

Сірко (добродушно).

Ну-ну!..

Лесь

Ги-ги! Нехай

Пеньок трухлявий побіжить до хати…

Пеньок (оскаженівши).

Ах ти ж байстрюк!..

(Схоплюється з місця).

Стривай же, вражий сину!

Стривай же, покидьку свинячий!

(Кидається до Леся, який спритно хапає свою

палицю й зникає регочучи. Пеньок за ним).

Сірко

Сину,

Піди довідайся, що роблять дома.

Нехай як слід напоять, нагодують

Січовиків. Що Бог послав — в дорогу

Нехай дадуть, а потім проводжають

Привітними словами з дому. Хай

Сюди простують козаки мої

Навіки попрощатись: може, більш

Побачитись не приведе Господь.