Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Так,

Послухав голосу душі другої.

Оксана

Гаразд, що вдруге нам попався він,

І, знаючи тебе, сама вже я

Свій присуд учинила, як тікати

З іншими хотів до Криму він…

А ти велів усіх їх перебить…

Сірко (з жахом).

То ти… його убила?!

Оксана

Ні, скарала…

Сірко хапається за голову, але раптом одсмикує руки

й божевільним поглядом дивиться на них.

Так треба, так лицарськеє сумління

Од мене вимагало, — знала ж я,

Що батьківська рука і серце…

Сірко

(ніби щось згадавши, хутко хапається за серце

й одсовується од неї).

Серце?

А я й забув… Ти ворог той…

Оксана

(з жалем нахиляється над ним).

Який?

Чи ворог той, хто в серденько розбите

Ввійти до тебе хоче…

Сірко (хапається за пістоля)

Я ж кажу…

Оксана

…щоб душу другу вбить, яка тобі

Стає до слави на шляху, яка

Зробитися суцільним заважає

Й міцним, як дуб, котрий не зна вагань,

А все росте угору. Чом же ти

Мене до серця не пригорнеш знов,

Як то було колись?..

(Хоче обняти його).

Сірко (схоплюється).

Тебе? до серця?

Ха-ха! до серця стежку топчеш ти?

Гаразд, тепера знаю, хто єси.

Оксана

Та хто ж?

Сірко

Ти ворог той лихий…

Оксана (з жалем).

Який?

Сірко

(хапається за серце).

А то чого ж так серце заболіло,

І кров кипить та стукає в виски!

(Виймає з-за пояса пістоля).

Я вб’ю тебе…

Оксана (схоплюється).

За що?

Сірко

З тобою вмре

І першая моя душа. (Цілиться в неї).

Оксана (простягає руку).

Стривай!.. А з чим лишишся ти, коли…

Сірко стріляє. Оксана, ступивши кілька кроків назад, падає.

…і другу

Спустошено тобі?.. Зо мною й ти

Умреш, коханий мій… Прощай… прощай…

Сірко з жахом слідкує, як вона умирає, хапається за серце

й падає. Пеньок прокидається од пострілу і з несвітським

жахом дивиться па них

Килина виходить з правого боку, з барвінком у руці, підходить

і нахиляється над Оксаною; очі її поширюються з жаху.

Сірко

(піднімає голову й силкується посміхнутись

до Килини).

Казала правду… Ворога знайшов…

І вбив… але… і сам конаю… край!..

(Умирає).

Килина

(підбігає до нього, нахиляється над ним, потім

сідає, кладе його голову собі на коліна,

вдивляється в неї й по хвилі тихо наспівує).