Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Хіба так важко вже прохарамаркать

Одну чи дві молитви?.. Щастя має,

Що панотець, священик, а то б я

Прибрала способу на нього!.. Де ж пак!

Мов пса, дитину в землю закопали

Без молитов, без співу, без попа!..

Перша жінка

Ох, горенько з таким попом, лебідко!

Сірчиха

А сей сидить — йому про все байдуже.

Перша жінка

(махає на неї рукою).

Не руш його, лебідонько моя! Коли

Та чоловік не при собі од смутку,

То краще вже не руш…

Сірко

Мені байдуже?

Так, так… мені тепер усе байдуже,

Бо і мене самого вже нема.

Приснився сон, що щось було — і зник,

А з ним і привиди мої кохані.

Сірчиха

Ви чули? Так, як бачите, завжди він.

Який там сон і привиди?., Кажи,

Ти підеш до попа чи ні?

Сірко

Чого?

Сірчиха

Ой, лихо й горенько мені з тобою!

Ходімо, сестри, й ви та попрохаєм.

Рябу свиню йому пообіцяю,

То, може, змилосердиться і щось

Хоч над могилою та заспіває

Килина

Як укриє чорна нічка

Степ і поле, й засне річка

Заснуть ліс і оболоні,

Хижі звірі заспівають '

І до ранку позривають

Геть всі квіти ті червоні.

Сірчиха

Хай розбере, хто має розум! пху!

Про діло їм, вони ж таке верзуть

Що й купи не тримається. Ходімо!

А то усе зготовила як слід

До панахидки, то хіба старцям

Роздать?..

Сірко

Роздай.

Сірчиха

А дідька не з'їдять?..

Який розумний! Пху! Дарма розмови!

Ходім, а то пописько спать вкладеться

То не розбуркаєш і хаптурем.

(Підходить до дівчат).

Килина (по хвилі задуми).

А як щезнуть хижі звірі,

То заплачуть хмари сірі,

Мов жінки на похороні

І обмиють на три милі

Там кістки козачі білі,

Де зросли квітки червоні

Зійде ж сонечко над лісом -

То пориють землю списом

Знов людиська невгомонні,

Бо на раду з ворогами

Злинуть лицарі степами

Квіти сіяти червоні1…

Сірко

(що слухав її, як зачарований, раптом

схоплюється й тупнувши ногою).

Не злинуть, ні! доволі! На шляху

До звади я поставлю їм свої

Укохані в часи дозвілля мрії!

Як грім, вони над світом залунають,

Запалять розум тих, хто досі ніс

На прапорі своїм велике гасло -

«Святая праця й згода»! Їх зберу

В полки численні — хай то буде свій

Чи бусурменин, — дужою рукою

Їх поведу на бій безкровний всіх

З тими, хто квіти сіє скрізь червоні

І розлива широке море сліз.

Могутнє слово пролунає всюди,

Мов дзвін, і упаде з очей полуда

У тих, хто досі ще шукає правди

На списовій клюзі і на мечевім

Блискучім лезі. Гей, до лави всі!

Шикуйтеся в полки!.

(Бере за плечі Килину й ставить її перед себе).

Сірчиха

Та що се з ним!

О Боже праведний!

Сірко (до неї й до жінок).

Ставайте й ви!

(Хапає її за руку).

Сірчиха (виривається).

Та одчепись ти, божевільний.

Сірко (хапається за пістоль).

Ну!!

Сірчиха й жінки знизуючи плечима й тремтячи, стають поряд

з Кллиною.

Лесь

(схоплюється, зрадівши такому поворотові справи,

й сам стає до лави. Дівчата кидають убирати

могилу й з вереском тікають у кущі).

До лави всі! шикуйтеся в полки!

Я, пане, списа маю… (Піднімає палицю)

А Пеньок?

Ви ж розбудіть і лицаря старого!

Сірчиха (плачучи).

Мовчи хоч ти, дурноголовий!.

Сірко (торсає Пенька за плечі).

Гей!

Старий, до бою!..

Пеньок

(прокидається й здивовано озирається).

Що? обід принесли?

Сірко

(бере його за плечі, підводить і ставить поряд з іншими).

Ставай отут!

Лесь

А чи не мало нас?

Стривайте, пане, побіжу покличу

Я хлопців: тут вони за лісом десь

Пасуть телята й свині.

Сірко

Стій, мовчи!..

Одступає на кілька кроків назад і, пишаючись, любує з «війска».

Зупинивши погляд на Пенькові, стає, здивований, потім його

чоло хмуриться. В цей час з лівого боку виходить Оксана,

зодягнена козаком, і, здивована, стає під кущем стежити,

що буде далі.

А друга де ж рука твоя й нога?

Куди тебе такого поведу?..

Пеньок

Ох, доки сонечко зійшло, роса

Повиїдала очі.

Сірко

(зупиняє погляд на Лесеві).

Так…

Лесь (регочучи).