Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

до публіки, сидить ще більш згорблений і висохлий Пеньок,

дрімає на сонечку й уві сні плямкає губами, ніби щось дуже

смачне їсть. З лівого боку, просто на траві,— група жінок,

вони тихо розмовляють між собою. Насеред сцени, обперши

голову на лікті, лицем до могили лежить Лесь, дригає знічев’я

ногами в повітрі.

Перша жінка

Не йде щось довго пані Іваниха.

Друга жінка

Та мабуть, же пописько знов уперся,

Як віл ледачий, і не хоче.

Третя жінка

Хто зна:

А може, й правду каже він, коли

Зрікається одправити по мертвім

Не то сорокоуст, а й панахидку.

Адже і не довідались ще й досі,

Чи бусурменином помер Роман,

Чи був християнином…

Перша жінка

Все одно,

Мої лебідоньки, а душу грішну

Одмолювати тра.

Друга жінка

Авжеж, аякже!..

Перша жінка

Пописько просто зледащів і жде,

Щоб поманили добрим хаптурем,

А пані Іваниха, — хай живе

Собі здорова, — трішечки скупенька,

Нівроку їй…

Друга жінка

(штовхає її, киваючи на Сірка).

Та тихше, бо почує…

Лесь (сміється).

Хто? він почує? Хоч стріляй з гармати.

То не почує: дума все про щось

Та дивиться на руки, ги-ги-ги!

Питаю: пане, що там на руках?

Чого так пильно дивитесь на них?

А він: та кров, говорить, — мию, мию

І не обмию…

Сірко (повертає до нього голову).

Кров? де кров? (Позирає на руки).

Лесь

Ги-ги!

Що, бачили? Чудний!

Жінки

Та цить ти, дурню!

(Перезираються одна з одною й хитають головами).

Лесь

Чого там — цить! та він тепер плохий,

Як і Пеньок: хоч лай, хоч похвали -

Йому однаково. Ось гляньте, гляньте!

Сірко знов розглядає свої то одну, то другу руку.

Перша дівчина

Барвинку і нема.

Килина (безпорадно).

Нарвать забула.

Перша дівчина

А без барвінку ж як?

Килина (безпорадно озирається).

Нема барвінку.

(По хвилі задуми, ніби щось пригадує, видочок

Ясніє, й вона хутко перекладає квіти з пелени

на могилу).

Піду хутенько і нарву. (До Сірка) . А ти

Постережи, бо Лесь порозкидає. (Підводиться).

Ти чуєш?

Лесь (регоче).

Гн-ги-ги! Авжеж!

Килина

(Підходить до Сірка й кладе йому руку на плече).

Ти спиш?

Сірко (ніби прокинувшись).

Хотів би я навіки десь заснуть!

Килина

Не треба, ні! Бо як усі поснуть,

Лишиться сам свинар та свині…

То хто ж од них устереже квітки?..

Пеньок — старий, безногий і безрукий,

І спить усе. А пані байдуже,

Бо любить буряки, часник, цибулю.

Роман в землі, Петро в степу заснув,

Сестра Оксана сих квіток не любить,

А поривається кудись усе

Квіток червоних рвать…

Сірко (здригнувшись).

Оксана? де?

Килина

Нема її.

Сірко

Червоні квіти ваблять

Отрутним пахом крові, і інші всі

Ми топчем без жалю, аби зірвати

Червону квітку й ошаліть в чаду

Її отрутних пахощів, як звір

Шаліє, кров почувши…

(Позирає на руки знов).

Килина

Я ж іду –

Барвінку ще нарву, хоч страшно там

Сірко

Де страшно?

Килина

У степу.

Сірко

Чого там страшно?

Килина

Як тільки вітерець дмухне, то й чуєш

Як тирса шелестить: шу-шу! шу-шу!

Прислухалась недавно, чую — шепче:

Чи ти бачиш — ген за лісом

Степ широкий орють списом:

Всюди люди, всюди коні,

Свищуть кулі, шаблі дзвонять…

Хай же сіють, хай боронять, -

Квіти виростуть червоні.

Все принишкло — тільки всюди

Нерухомі коні, люди, -

Чи то мертві, чи то сонні, -

Понад всім лихі, моторні

В'ються шумно круки чорні, -

Квіти рватимуть червоні…

(Замовкає, загадавшись).

Перша жінка

Не всі у неї дома.

Друга жінка

Так, не всі.

Третя жінка (зітхнувши)

Причинна.

Килина

Я боюсь… Проте піду

І крадькома в яру за лісом

Нарву барвінку, Щоб не чуть, про що

Із вітром тирса шелестить, заткну

Чимсь вуха…

Сірчиха (виходить з лівого боку),

Ох, благала вже, благала,

Навколішках стояла, мої любі,

А він товче одно: ніхто не зна,

Чи твій Роман умер християнином

Чи бусурменином! А вам, кажу,