Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

А я,

Мій пане, маю все: і руки й ноги.

Сірко

(пильно дивиться йому в вічі).

А розум де твій? Чом не дав його

Тобі твій батько необачний?

Лесь

Батько?

А де він?

Перша жінка

Ох, лебедику, нема

У нього батька й не було його.

Безбатченко нещасний він. Колись

Походом на татар тут москалі

Ішли на допомогу козакам,

Стояли кілька день у нас, пили,

Гуляли й зводили дівчат із глузду,

То й Лесь із тих дітей із багатьох,

Що розумом своїм про той постій

Нагадують…

Сірко (до жінок).

А ваші де сини?

Чому не прийдуть і не стануть в лаву

На місце ваше?

Жінки

Та втекли ж на Січ

Іще тоді, як ти здоров поїхав,

Тоді, як…

Сірко (дивиться на Сірчиху).

Так… А ти… тебе я знаю.

Ти вся… душею й тілом при землі…

Сірчиха

Іще б пак не знав! Віддай пістоля,

То швидко нагадаю я тобі про все.

Чи бачили таке? Десь господарство

Покинула напризволяще я,

А він тут вигадав у військо гратись!

Пху! осудовисько!.. Ходімо, сестри!

Рішучє виходить з лави, за нею, жахливо озираючись ідуть

інші жінки й зникають ліворуч.

Лесь

(розчаровано)

Пропала гра! Стривайте, пане, я

Умить покличу хлопців… Тільки де ж

Наш ворог?..

Сірко

Ворог?.. Нащо й ворог той,

Як ні з ким у похід іти на нього.

Пеньок позіхає, чухається й знов сідає дрімати на сонечку

під куренем.

Лесь

Чому пак ні з ким? Зараз я покличу…

(Хоче бігти, але, угледівши, що нікого нема коло

могили, підходить, озираючись, до неї і палицею

починає копирсати там).

Сірко

(сідає під куренем, схиливши голову на груди

у великій задумі).

Де ж ворог справді?..

Килина (обнімає його за плечі).

Ти стомивсь… спочнь

Багато рвав ти їх, червоних квітів,

І вчадів…

Сірко

Так, я вчадів: голова

Болить і мізок ввесь горить-палає.

Спочити треба поки що, а там…

Килина

А там?.. Навіщо знать, що далі буде?

Сірко

А там — ізнов на бій, але — де ж ворог?

Із ким іти?

Килина

А ворог де? я знаю.

Сірко

Ти знаєш? де ж він?

Килина

Знаю: ворог — тут.

(Показує на серце).

Чигай на нього в серці, - знаю я.

Отсе, було, засне і заніміє.

Коли ж прокрадеться той ворог в серце,

Нема спокою вже: болить воно

Незнаним смутком, голова палає,

І кров кипить… Турботно се… не треба.

Сірко (слухаючи уважно).

У серці ворог?.. Що ж тоді робити?

Килина

А не пустить!

Сірко

А як зробити се?

Килина

А вбить!.. бо вже як ворога уб'єш,

Спокійно одпочинеш… Ти ж пильнуй,

А я піду нарву барвінку…

(Зникає праворуч).

Сірко (сам собі).

Вбити?

А як його впізнати? Все життя,

Здавалось, з ворогом я воював,

А вбити і не вбив… А вбити тра.

Нехай, підстережу, коли залізти

У душу, в серце знов захоче

(Оглядає пістоля, витягиш з-за пояса).

Так,

Убити тра, бо поки він живий

Життя нема нікому.

Лесь (упоравшись коло могили)

Я ж піду.

(Біжить ліворуч і наскакує на Оксану).

Оксано, ти?.. Справжнісінький козак!

Та гарний же який!.. Гаразд, що ти

Вернулася, хоч буде з ким тепер

Поженихатися, бо я ж тебе

І досі ще кохаю. Ну, здоров!

(Обнімає її, але вона дає йому доброго стусана,

й він клубком котиться на сцену, гукаючи).

Ой, пробі! Ой, рятуйте, люди!..

(Схоплюється й тікає в кущі.

Сірко підводить голову).

Оксана

(підходить до нього і вклоняється)

Здоров, преславний батьку! Не чекав,

Запевне, ти на мене швидко так?

Сірко

(дивиться на неї, немов не пізнає)

Ти ж де узявсь?

Оксана

По справі військовій

Прислав мене до тебе кошовий,

Іван Стягайло, з Січі.

Сірко

Військовій? (Сміється)

Своє я військо маю вже, та шкода

Що кращий з війська того он… заснув.

Його червоним квітом отруїли.

Учадів дуже…

Оксана (дивиться на могилу).

Вчадів?.. То Роман?

Сірко схиляє голову. Оксана скидає шапку.

Хай мертві сплять: тривожити не тра

Ні тугою, ні смутком їх спокою.

Тебе ж отчизна жде.

Сірко

(дивиться на неї здивовано, ніби не розібравши,