Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

про що вона, потім раптом схоплюється).

Мене? отчизна?

Чого ще їй од мене тра?.. Я все

Віддав давно вже їй! нема нічого

У мене!

Оксана

Як нема? а слава.

Сірко

Слава?

(По хвилі задуми, похмуро сідає).

Навіщо слава та, коли із нею

Так холодно і так самітно.

Оксана

От!

Тому ж і кличу я тебе туди,

Де спалахне вона огнем захватним

І поведе до радощів нових

Преславних лицарів полки численні.

Сірко

Запізно трохи: вже згорів давно,

Бо… дуже спалахнув… І так горів,

Що… бачиш: ось

(показує на Романову могилу)

спалив його… А там -

(махає рукою на степ).

Згорів і другий десь…

Оксана (сідає коло нього).

Нехай! Хіба

Не варт життя віддать, щоб так горіти,

Як ти горів і як горів Петро?..

Чи не за те тебе я покохала,

Що ти умів горіти все життя?

Сірко (здивовано).

Кохала? ти?.. Ах, так… ти та… Оксана…

Я проклинаю день, коли тебе

Побачив вперше!..

Оксана

І даремно. Нащо

Клясти мене? Чи, може, не зазнав

Зі мною ти огневих щастя хвиль?

Чи може, то не я вплела тобі

В вінок славетний щонайкращі квіти?

Коли б не я, чи не сидів би ти

Отут на хуторі, щоб годувать

Свиней на здір та сало і ковбаси?

І потай, уночі або й удень

Самітно десь, щоби сердита пані

Не бачила, солодку пестить тугу

В душі своїй за дивною красою

Палати і згоріть?

Сірко (в задумі),

Коли б не ти…

Так, так… коли б не ти… А хто єси?

Мені здавалось часом, що тебе

Нема на світі й не було, а що

Мені приснивсь химерний, довгий сон…

Чудовий сон… так, сон… Що й все життя

Моє було лиш сон, а дійсність — то

Мої нездійснені, але прекрасні

Думки і заміри. Здавалось часом

Що в мене дві душі: одна бурхлива,

Така, як ти, що світ увесь в пожежу,

Не загадавшись, радо запалила б.

Як засне першая, тоді вже друга

Прокинеться… Вона — лагідна й тиха,

Як те дівча причинне, що мені

З’являється часами тут…

Оксана

Сестра…

Сірко

Як промінь присмерковий… Та чого ж

Бракує їй, душі моїй спокійній,

Що звуть усі її, як те дівча.

Причинною?

Оксана

Бо й правда.

Сірко

Бач, і ти

Так само, як і всі. Чому ж, чому?

Оксана

Ти сам сказав, що їй чогось бракує,

І знаю я, чого бракує.

Сірко

Ну?

Оксана

Моя сестра — спустошена душа:

Одібрано у неї все, що мала.

Ти бачив, що зосталось…

Сірко (ухопившись за голову).

Ах, Петро!..

Оксана

Так само й ти, бо серце нічиє

Не б’ється палко за отчизну так,

Як серце лицаря Сірка. Але…

Що діється з отчизною твоєю?

Куди не кинь — усюди вороги,

Які роззявили неситу пащу,

Аби проглинути її. Засни -

І вмить вони сердешну проковтнуть.

Коли б ти міг розумним своїм словом

Заткнути пащі ті й переробити

Вовків тих хижих на ягнят, тоді б

Гризоти не зазнав, і вже ніхто

Не зважився б тебе причинним звати,

Бо сам би був причинним, знявши меч

На лагідне ягня.

Сірко

Але хто в силі

Переробити вовка на ягня?

Оксана

Ніхто.

Сірко

То що ж робить?

Оксана

Зміркуй вже сам

Сірко

(по хвилі задуми).

Виходить — кров?

Оксана

Коли хто звик читати

І розуміть написанеє кров’ю,

Письма той іншого вже не вчитає

Хай першая твоя душа напише

Їм кров’ю те, чого так прагне друга,

Тоді вже зрозуміє всяк твої

Нові глаголи…

Сірко

Все життя писав

Їх кров’ю людською, а врешті що?

Оксана

Вагаючись, писав.

Сірко

Не розумію.

Оксана

Непевною рукою.

Сірко (схопившись).

Як? моя

Рука непевна?

Оксана

Так. А все тому,

Що дві душі в своїх ти грудях маєш,

І що наважиться зробить одна,

Того не дасть зробити друга.

Сірко (загадавшись).

Так,

Не дасть зробити друга…

Оксана

Пригадай,

Наприклад, вечір той на Запорожжі,

Коли поставила перед тобою

Я зрадника цього…

(Показує на могилу).

Замість того, щоб власною рукою

Його скарать, як дужому пристойно,

Розчуливсь ти, як батько, а не лицар,

І зрадника пустив, послухав-бо

Ти голосу душі другої…

Сірко (в нестямі).