Присвячується велетневі
рідної сцени
Миколі Садовському
Трагедія
Читача котрий захотів би знайти в цій п’єсі історичну достотність, повинен упередити що він розчарується. Історичні і взагалі живі особи в п’єсі взято автором не для популяризації їх зо сцени, а — як живі символи до втілення певних ідей (Сірко — боротьба в людині двох початків — звірячого й духового; в образах Оксани й Килини — вираз тих початків; Сірчиха — клопітна буденщина, нездатна піднестись над життям, і т. д); епоха і історичні події для драматурга тільки тло, на якому оживають його власні образи. Отже, тим, хто хотів би бачити в п’єсі якусь драматичну монографію, раю зовсім не читати сієї п'єси, а звернутись до наукових розправ.
П’єсу виставлено було вперше в листопаді 1916 року в театрі М. Садовського.
Автор.
ДІЄВІ ОСОБИ:
Іван Сірко, отаман кошовий.
Софія, його жінка.
Роман, син.
Пеньок, старий запорожець, сторож на пасіці.
Лесь, свинар.
Оксана, Килина — Орлівни
Перша, друга і третя жінки.
Парубки, дівчата.
Кудлай, військовий суддя.
Шило, військовий осавула.
Перепилиця, військовий писар.
Ґедзь, Запридух, Крижаний — старі діди-січовики.
Ярема, коза.
Ясько, Сірків джура
Запорожці, татарин, турчин.
Полудень. Над річкою. В перспективі — низький протилежний берег з сивою степовою далиною. Білий килим тирси помережано червоними плямами воронщв. По цей бік. праворуч, видно частину Сіркової пасіки, розкиданої на зеленім, зарослім травою і квітами, пригорку: ліворуч — узлісся, що яром спускається в галявину. Кущі глоду, калини, гордини, поодинокі дерева на галявині в глибині сцени.
Коли завісу підноситься, з лісу лунають спів і вигуки молоді, що зібралася святкувати весняне свято. Під одним з кущів сидить Килина й плете вінок із тирси, перевиваючи його зеленим листом.
Килина (тихо наспівує).
Заплету віночок,
Заплету шовковий
На щастя, на долю,
На чорнії брови.
(Замислюється й сама собі посміхається).
Гей, пущу віночок
На биструю воду
На щастя, на долю,
На милого вроду.
(Знов замислюється й посміхається).
З правого боку вискакує на палиці Лесь;
угледівши Килину, ховається за кущ і підслухає.
Ой поплинь, віночку,
Прудко за водою
На щастя, на долю
Милому зо мною…
Лесь, регочучи, вискакує з-за куща.
Ти ж де сієї вивчилася пісні?
Килина
(не встигши схопитись, злякано
нахиляється покриваючи й захищаючи
собою й руками вінок).
Не бий мене!..
Лесь
Не буду ж, ні. Скажи лиш,
Де пісню сю взяла ти? Щось не чув,
Щоб хто співав її.
Килина (неймовірно).
А бить не будеш?
Лесь
Та, ні ж, кажу!..
Килина
Хіба ж то я співала?
Лесь (здивовано).
А хто ж? Яка! Я ж чув те сам…
Килина
То серце.
Кажу йому: мовчи і занімій!
Воно ж не слуха…
Лесь
Ги-ги-ги!.. Чудна!
Яке верзе! Причинна й справді ти.
Виходить, пісню сю сама ти склала?
Я теж складати вмію. Часом свині
На березі од спеки у барліг
Як позалазять, то нема роботи,
І я сідаю під кущем спочити
Й знічев'я так співаю, що аж-аж.
Ось послухай, яку гарну склав…
(Співає, підстрибуючи).
Гірчак-молочак
Свині пас, не допас,
Свиня — рох! — кабан здох!
Або на руку сонечко візьму
Й йому приказую такої… Слухай…
Сонечко, сонечко.
Одчини віконечко:
Он татари їдуть
І тебе заріжуть..
Килина
Татари!.. Де?..
Лесь
Не знаєш ти хіба?
Вже третій день, як бачу часом їх!
Або ховаються в ярах глибоких,
Або зникають у степах. Казав
Я пані-господині, а вона
Відказує: тю-тю на тебе, дурню!
Свиней не доглядав ти, певне, й спав,
То й приверзлось тобі… Ги-ги! А може…
Килино! заспівай іще тієї…
Килина
Якої?
Лесь
Що допіру ти співала.
Килина (пригадуючи).
Забула я.
Лесь
Ба, брешеш! А я знаю,
Якого милого згадала ти
У пісні.
Килина
Я? якого?
Лесь
А Петра!
А що! Та він кохав же не тебе…
Килина
Кого ж?
Лесь
Оксану! Всі про теє знають.
А ти ж і збожеволіла того,
Що він тебе любити не схотів.
Читать дальше