Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Дурна! ти покохай мене: хіба

Я не вродливий?..

(Почувши гомін ближче).

Хтось іде… Втічу

В курінь я до Пенька. Прощай, Килино!

(Тікає, стрибаючи на палиці;

ховається праворуч).

Килина

Прощай…

Дослухається і, почувши голос Оксани й Романа,

хапає у фартух те, з чого плела вінок,

і тікає в кущі. З пагорка узлісся хутко

спускається в галявину Оксана, за нею Роман.

Роман (ще на узліссі).

Хоч слово ж дай сказать, Оксано

Оксана (тримає в руці гілку, з якої обриває листя) .

Не хочу слухати: тобі дозволь,

То вже й не переслухаєш. Почнеш

Поважно так, мов піп казання в церкві

Та й нащо слухати, коли про те,

Що скажеш ти, я наперед все знаю

До слова достеметно.

Роман (спускається до неї).

Ех, Оксано,

Не любиш ти мене — в тім лихо все!

Оксана (посміхаючись).

Тебе я не люблю?.. А що то є

Любити?..

Роман

І сама гаразд ти тямиш,

Глузуєш тільки і смієшся з мене.

Оксана

Не знаю ж, серденько, я, далебі!

Всі парубки одно товчуть мені:

Люблю, кохаю, що ж то є — не знаю.

Проте — стривай… коли була малою,

любила я над все медяники,

Що батько наш покійний нам привозив,

Коли вертав навідатись додому

Із Запорожжя… говорив — од зайця.

Смашні такі!., любила справді їх

І коли з'їм, було, свої хутчій,

Аніж сестра моя, мала Килинка,

То начувається нехай тоді,

Бо конче видеру і в неї їх.

Не дасть, то битиму…

Роман (прикро вражений).

Що чую я?

Оксана

А ти ж, голубчику, не медяник,

То за що і любить тебе?..

Роман (гнівно).

Оксано!

За речі за такі, - ти знаєш, — б’ють!

(Охаменувшись).

Не те, не те… Нехай рука усохне,

Коли хоч злегка здійметься на тебе!

Оксана (любуючи з нього).

Дарма, дарма: коли у гніві ти,

Коли чоло нахмариться, як ніч -

Як туча-ніч, а очі із-під брів

Засяють рясно блискавками, голос,

Мов грім, гуркоче, то тоді, Романе,

Цікавий ти і, дивлячись на тебе

Такого, в серці я якусь тривогу

Непевну і солодку відчуваю.

І хочеться, побравшися за руки

З тобою, злинуть раптом аж туди,

Де грім гуркоче й хмар потужний гурт

Відважно й дужо креше блискавками.

(Сміється).

Чого так дивишся химерно ти?

Не пізнаєш, чи що?

Роман (завите плечима).

Не розумію.

Оксана (сміється).

Невже? Але стривай… Про щось не те

Ми почали з тобою розмовляти.

Ага… Так що то є — любити?..

(Сміється).

Роман (в задумі).

Так,

Не розумію я… Але… кохаю

За те, що ти така…

Оксана

Яка? Се дивно…

Роман

В бурхливих молодечих снах мені

З'являлась ти весняними ночами,

Вся — пристрасть і відвага. І спокій мій,

І радощі прозорі юних літ,

Сей тихий рай, твоя незнана сила

Чарівно обертала в буревій…

Оксана (слухає, як зачарована).

Так, так…

Роман

Немов отрутою якою

Юнацьке серце напоїла ти.

До тебе й думка вільная і серце

Завжди нестримно линуть мимохіть.

Тебе люблю, кохаю, раю мій…

Оксана

І знов «люблю», «кохаю»: що ж то є?..

Роман (тупнувши ногою).

Облиш, Оксано!

Оксана

Чом?

Роман

Коли душа

Болить і серце крається од муки,

Коли в безсонні ночі весняні

Палає голова, коли ні сон,

Ні їжа вже не йдуть на думку більш

І навіть…

Оксана

Ха-ха-ха! то в сім кохання?

О ні! з пристріту то. Ти, певне, хочеш,

Щоб я розмовою і поцілунком

Його тобі відшіптувала. Так?

Роман

А хоч би й так! Од ліків я таких

Одужаю одразу.

Оксана (глузливо).

От-от-от!

А я ж про що кажу?.. І одружившись

З тобою, я смашненького борщу

Тобі варитиму. Тоді вже зовсім

Одужаєш. Ми будем їсти й спать,

Про діток дбать, розводити свиней,

Курей і гречку сіяти…

Роман (образившись).

Прощай!

Оксана

Куди ж се ти так хутко поспішаєш?

Роман

Світ за очі!.. Подамсь на Запорожжя.

Оксана

Чого?

Роман

Щоб згинути в боях кривавих,

Щоб захлинутися в крові й хоч тим

Залить, згасить пекельний пал кохання,

Бо далі вже носить його несила.

Оксана (в задумі).

Щоб згинути в боях… щоб у крові