Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Чи ти слабий, чи інша є причина.

Кудлай

Кажи, послухаєм.

Сірко

О, ні! ще тілом

Я дужий і міцний, як дуб старий

І Січ нічим мене не прогнівила,

Але душа стомилася вкінець

Од крові й сліз, що ллються безустанку,

І прагне відпочинку…

Гедзь

Йди в ченці,

Коли слабкі утори маєш…

Запридух

Цить!

Остобісів уже своїм дирчанням!

Сірко

Куди піду — моя то справа. Я ж

Попередити мусів вас, щоб ви

До завтрього умовились собі

І знали вже, про що на раді дбати

Перепелиця

(встає і вклоняється всім).

Шановнії батьки! дозвольте слова

Й мені, хоч, як то кажуть, моя справа -

Готового дивитися…

Кудлай

Кажи,

Послухаєм.

Перепелиця

(скромно, але лукаво).

Я розумом малим

Своїм міркую так: коли кому

Спаде на думку щось, і певний він,

Що в тім закон, що в тім і всі пророці,

Що те у голову йому поклав

Сам Бог, то вже того із голови

І келепом не виб'єш, далебі:

На Січі в нас вже лад такий: всяк вільний

Прийти сюди чинить козацьку справу,

Але також всяк вільний звідсіля

Піти собі, коли й куди завгодно.

Не нам, батьки, спинить, та ще кого?

Отамана Сірка, що не коривсь

Душею и тілом зроду ще нікому…

Гедзь

Щось дуже ти закрутисто почав

Учений каламарю, а до чого?

Запридух

Мовчи та диш, готового-бо слухай!

Кудлай

Кажи, послухаєм.

Перепелиця

Але про те

Усім нам треба добре пам'ятати,

Що ані кримський хан, ані султан

Того, що вдіяли на святах ми,

Ніколи нам не подарують…

Всі

Правда,

Що ні, то ні!..

Перепелиця

За яничар своїх,

Що полягли у нас, на Січі, трупом,

Султан в сто крат помститися захоче

І не пізніш, як наш Дніпро-Славута,

Розлившися по луках, понесе

Свої кайдани крижані до моря,

А степ покриється травою.

Отож спитати й хочу: чи гаразд,

Під час тяжкий лишати неньку Січ

Напризволяще?

Всі

Так, авжеж що правда

Гедзь

Он бач, куди крутив він, вражий син!

Перопелиця (сідає).

Я все сказав, мої батьки.

Крижаний

Гаразд,

До речі мовив. Ти кажи, Іване!

Кудлай

Кажи, послухаєм.

Сірко

О так, я згоден

Що не гаразд лишати неньку Січ

В тяжкій, скрутній годині на поталу

Лихому ворогові… так… Але

Хіба Сірком самим так Січ міцна?

Хіба Сірком Іваном слабодухим,

Як каже батько Гедзь, урятувати

Її од ворога? Адже на Січі

Преславних лицарів чимало є,

Й сивочупринних і молодиків,

Знайдеться й голова, що поведе

На герць хоробреє лицарство наще

Не тільки на татар, а і на пекло.

Крижаний

Се знаємо самі, але нема

Для ворога страшніш «урус-шайтана»

Преславного Сірка: саме ім'я

Твоє для ворога страшенна сила.

Сірко (сумно).

О, так! чимало крові випив я!..

Гедзь

Та що се справді! він сказивсь, чи що?

Запридух

Ану-бо не дирчи, а слухай далі!..

Сірко

Нехай і так, але… мені здається,

Та так воно і є, що ворог наш,

Діставши добрую отеє науку,

Тепер накаже й дітям, і онукам

Війню на козаків…

Крижаний

Ти чуєш!

Загоїть рану час, а у душі

Огонь помститись не погасне, ні, -

Потиху жеврітиме він, а потім

Пожежею такою спалахне,

Що й сам Люципер ужахнеться в пеклі.

Сірко

Не може буть того! Така наука,

Яку у нас дістали вороги,

Одіб'є хіть у них вже назавжди

Війною йти на нас. Вони побачать,

Що силою не вдіють нам нічого,

Що краще згодою здобути спокій

І добробут своїй отчизні й людям.

Гедзь

Аякже! дожидай!..

Сірко (не зважаючи).

І нам самим,

Забувши давнєє ворогування,

Подати першим треба руку згоди,

І сим, а не мечем, здобути спокій.

Гедзь

Оце утяв, сто сот чортів тобі

У пельку! Га!.. А нащо ж Січ тоді?

А на якого дідька ми тоді?

Чи хочеш ти, щоби згорнувши руки

Сиділи доти козаки спокійно,

Аж поки жерти нічого вже буде,

Аж поки без штанів і без жупанів

Зостанемось?..

Сірко

От-от! У сім усе -

І віра наша, і отчизна, все,

За що б'ємося і вмираєм. Ні,

Мої панове! вже коли про се

Заговорили ви, то я скажу вам от що:

А працею хіба дістать не краще

Усе, чого потрібно до життя.