Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

ходить по хаті).

Що привіз?

Ярема

Привіз од пані щире привітання.

Вернутися тебе уклінно просить.

Сірко (ніби прокинувшись).

Вернутись?.. Так… авжеж… вертатись тра…

Доволі!.. Бачив ти, які в нас свята?

Ярема

О, варт на вулиці поглянуть тільки,

Щоб враз побачити, як парко тут

Було вам на Різдвяних святах.

Сірко

Тринадцять тисяч і п'ятсот!.. А крові!

Лилася річкою і замерзала…

Всі курені і навіть церкву Божу

Облито кровію людською… Жах!..

А ще страшніше, що сьому

Не видко краю… (Ходить по хаті в задумі)

Ярема

Що таке я чую?

Тебе не тішить, батьку, нечувана

Ніколи ще, відколи Січ стоїть,

Над ворогом лукавим перемога?

Сірко

Не тішить?.. Так… Мені здається часом,

Що захлинаємось у людській крові…

Тринадцять тисяч!., страшно і подумать!

Ярема (ще більш здивований).

Але… інакше ж як? Не розумію…

Чи боронитися не треба нам

І боронити рідний край і віру?..

Сірко

От-от! інакше як? Не знаєш ти,

І я також сього не розумію,

А тільки серцем чую, що не те,

Не те… ні, ні… Під час такий… страшний,

Так хочеться обняти увесь світ,

Усіх людей — і ворогів, і друзів,

Так хочеться сказати: схаменіться!

Убийте звіра ви в собі, приспіть

Лихеє в серці нелихім навіки,

Святую душу й розум розбудіть,

Керуйтись ними, — не вовки ж ви — люди! –

А довгий спис і меч свій перекуйте

На рало хлібороба. Чи на те ж

Господь вам милосердний руки дав,

Щоб поробилися ви різниками,

А світ увесь, чудовий Божий рай,

Та обернули у різницю?.. Хе…

Ми хто? славетне Військо Низове?

Ми — оборонці, лицарі, б'ємось

За віру, за отчизну, за народ?

Хе-хе!.. Омана для дурноголових…

Коли й спокійно всюди, і ніхто

З так званих бусурмен не дума навіть

Той спокій потривожить — все одно

Спокійно не сидиться нам на місці,

І заздрим оком позираєм ми

На мирних хліборобів, а в душі

Кипить злоба, і серце прагне крові,

Бо тая кров несе з собою здобич,

Шо змогу дасть на довгії часи

В нових жупанах похожати нам

Та брязкать злотом, день і ніч кружляти

В горілці по коліна, щоб забути,

Що злото і жупан людською кров'ю

Ще свіжо скроплено. В тім віра вся

І вся отчизна наша. А тим часом

Отчизна справжня й віра, тремтячи,

Після походів наших у степи,

І причаївши дух з несвітським жахом

Розплати дожидають, бо за наші

Лицарські промисли над ворогами

Зруйнує люто ворог все дощенту,

Помститься у сто крат, руїни ті

Поливши кров'ю братньою й слізьми.

А сльози й кров волають знов до помсти,

І знову — ми, а там і знов — вони,

І далі так без краю і кінця!..

(Замовкає й ходить по хаті, схвильований).

Ну, годі… Розкажи, що там у нас

На хуторі чувати? Всі живі,

Здорові?..

Ярема (вагаючись).

Ох, вельможний батьку наш!

Нічого втішного я не привіз.

Сірко (зупиняється).

А що хіба? стара слаба? Роман?

Ярема

Ні, дяка Богові, здорова пані,

Змарніла тільки од журби й печалі

Сірко

Якої?

Ярема

Що казать — не знаю я…

Сірко

Та що там сталося? Роман в недузі?

Ярема

Нема його…

Сірко

Що!! Як нема?.. А де ж він?

Ярема

Утік із дому.

Сірко (вражений).

Як? чого? коли?

Ярема

Услід за нами ще тоді, як ми

У тебе гостювали…

Сірко

Втік… Але…

Де ж він, коли за нами втік сюди?

Чи ж бачив хто його на Січі?

Ярема

Ні.

Ніхто не бачив…

Сірко (довго не може отямитись).

Так… і другий згинув…

За що караєш, Господи, мене?..

Мої сини… моя утіха… Ох!

Немає сил!..

(Важко сідає край столу; по хвилі,

вражений раптовою думкою).

Стривай… А та… Оксана,

Орла старого дочка… там вона?

Ярема

Як зникла ще тоді, як ми вертались

На Січ од тебе, то ніхто не має

Про неї звістки жодної…

Сірко (б'є кулаком по столу).

Прокляття!

То, певне, тут вони, на Січі!..

Ярема

Де ж?

Хіба на луках низових.

Сірко (схоплюється).

На луках?

Довідатися зараз!.. Під землею

Знайти обох негайно. (Дослухається).

Старшина

Іде сюди. Поки що йди собі,

А потім я тебе покличу знову…

Ярема виходить, уклонившись. У хату входять: