Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Коли сім літ десь пропадав, як пес

А потім повернувсь ні з чим додому?

Де здобич дів?

Сірко

Мовчи, стара.

Сірчиха

Мовчати?

А чорта з два! Він, бач, добро пропив,

А я — мовчи! та ще й навів з собою

Таких, як сам, нікчемних ледацюг…

Сірко махає рукою.

Ярема

Нехай бурчить — її тут право, батьку!

Сірчиха

Іще б пак!..

Ярема (обнімає Сірка).

Ну, й додому час. Спасибі

Тобі, наш батьку, од усіх за все:

За хліб, за сіль, за добре гостювання!

(Дивиться йому в вічі).

А то б… із нами знов на Запорожжя!

Сірчиха (аж підскочила).

Куди?! А дзуськи! Буде з мене вже

Й того поневіряння, що зазнала

Без нього тут. Коли зібрались їхать,

То й їдьте геть під три чорти! Доволі!

І так вже розпаскудився без краю:

Ні до якого діла…

Сірко (гнівно).

Ти замовкнеш?..

Прощайте, братія!

(Прощається, цілуючись, з іншими).

Що далі буде,

Про те ніхто не знає. Може, Бог

Ще приведе побачитись…

Сірчиха

Аякже!

Й до хати звикнеш…

Сірко

Привітайте там

Від мене щиро й нелукаво всіх,

Із ким за довгі роки поділяв

Лицарський тягар, славу й честь козацьку.

Що маю більше вам сказати?

Сірчиха

Досить!

Чи не рідня!

Сірко

Та замовчи ж, стара,

Хоч на хвилиночку!

Козаки

Прощай !.. (До всіх).

Прощайте!..

Парубки й дівчата (вклоняючись).

— Прощайте!

— Здорові їдьте!

— Щасти, Боже, на все добре!

Козаки

Прощай, стара! прощай, Романе!

Чом не з нами?..

Сірчиха

Їдьте вже самі, без нього обійдеться…

Ярема

На коні, хлопці! гайда!

Їдуть ліворуч усі, крім Сірка й Сірчихи.

Парубки й дівчата (співають)

(Далі за сценою).

Сірчиха (услід).

Бодай загинули, п'янюги! пху!..

Насилу здихалась: жеруть і п'ють,

Як прірва та…

Сірко (зітхнувши).

От ти гарчиш, стара…

Сірчиха (обурено).

Чи я собака, що гарчу?..

Сірко

Мені ж

Чомусь так важко, й жаль за серце смокче,

І все навкруг таким гидким здається…

Сірчиха

Аякже, — краще там! Поїхав би

Із ними, може?..

Сірко (загадавшись).

Хто зна…

Сірчиха

То вже дзуськи!

Сю ніч я тут ночую, бо навмисне

Сюди й прийшла із ними: знаю ж добре

Твою ледачу вдачу.

(Виносить із куреня сіряки і стеле по сей бік, коло Пенька).

Сірко (посміхнувшись).

Не поможе,

Моя старенька, се, коли орел

Захоче випростати свої крила.

Проте… се все дурне… Стомився я

І тілом і душею…

Сірчиха (лягає).

От і добре:

Лягай, бо пізно вже, а завтра встанеш

І в голові розвидниться тобі.

Сірко

(виносить із куреня кирею і стелить коло входу до куреня).

А де ж Роман?

Сірчиха

Пішов додому, мабуть:

Теж спати час, бо рано тра вставати.

(До Пенька, що хропе, як забитий).

А сей — якої затина! Старе,

Як те мале: нажерся й спить.

Чого йому? турботи докучають?

Старий-старий, а жлуктить ту горілку,

Як воду кінь… Наука січова.

(Позіхає).

Ох, Господи прости! Коли б отеє

Та не проспати досвіта: без мене

Там спатимуть усі, а особливо

Дурний свинар: коли не спить, як мертвий,

То десь ганя на палиці своїй,

А свині по городах… Ох-ох-ох… (Замовкає).

З лівого боку, крадучись, виходить Оксана, вбрана козаком.

Озирнувшись довкола, підходить тихо до Сірка.

Оксана (напівголосно).

Ти спиш?.. Не довго спатимеш, запевне:

Орлові надокучить спокій клітки, -

Широких просторів і високості

Душа огневая його запрагне.

І, замість лайки і докорів бабських,

Турбот дрібних, нікчемних і марудних,

Захочеться почути гуркіт грому,

Крилом черкнути хмар страшних у тучах…

Прощай! побачимось на Січі скоро!..

(Іде ліворуч).

Сірко (схоплюється й протирає очі).