Спиридон Черкасенко - Про що тирса шелестіла...

Химерний сон!..

Сірчиха (прокинувшись, сідає).

Що кажеш ти?

Сірко

(вгледівши Оксану, яка озирнулась і зникла).

Оксана!

(Стає на ноги).

То се не сон! Оксано! (Простягає руки до неї).

Гей, коня!..

(Зникає в курені й по хвилі вибігає звідтіля

в жупані, підперізуючись поясом з шаблею).

Сірчиха (чіпляючись йому за руку).

Куди? сказився ти?

Сірко (грізно).

Стара, не руш!

Пусти!..

Сірчиха

О, ні!..

Сірко

Пусти, кажу! доволі!

(Одпихае її. Вона падає з криком. Сірко зникає

ліворуч).

Сірчиха (підводиться).

Та що ж се, моя ненько!..

(Безпорадно озирається).

Роман (виходить з лівого боку)

Що таке?

Куди се батько?

Сірчиха

Був якийсь козак,

Старий прокинувся й гукнув: «Оксано!»

Услід йому, надів жупан і зник:

Подався, мабуть, за конем до хати…

Роман

Оксана то?.. Так, так… вона… вона

На Січ збиралася… А батько з нею?

А я ж?..О, мамо, мамо!..

Сірчиха (з криком нахиляється над ним).

Сину мій!..

Частина одного із січових куренів, призначена для мешкання

Кошовому. Вечір. Коли завісу підноситься, джура Сірків

Прибирає в помешканні й готує на столі келихи й мед.

Ярема (входить).

Добридень, Яську!

Джура

А, здоров, Яремо!

Вернувся вже? Гаразд? Ну, й слава Богу!

Ти бачив вже, що скоїлось у нас?

Ярема

Та бачив же й очам своїм не вірю…

Джура

Хе-хе! щось справді нечуване ще,

Відколи Січ стоїть.

Ярема

Пан кошовий

У церкві, мабуть?

Джура

Незабаром буде.

Ярема (сідає).

Ну, поки прийде він, ти розкажи,

Як сталось се!

Джура

Як сталося? Самі

До пам'яті не дійдемо ще досі.

Вночі, - се на четвертий день було, -

Коли, гульнувши добре ради свят,

Всі полягали спать по куренях, -

Ми з паном кошовим не спали ще, -

Почулася пальба в кілька рушниць

З одного куреня. Назустріч їй

Страшенний знявся крик і знов пальба –

Вже з тисячі мушкетів, потім знов

І далі так… Крізь щілини в вікно,

Мов блискавки, будили темну ніч,

Тремтіли стіни куреня од грому.

Пан кошовий віконце одхилив,

І одхитнувся, вражений, назад.

«Що бачу я? Скрізь повно яничар! –

Сказав до мене, — ні, не може бути!

Се сон!» Але од гуркоту мушкетів

Земля стогнала навкруги. Хай Бог

Боронить всіх од снів таких! Зиркнув

Я на отамана й завмер від жаху:

Стояв він, зуби зціпивши, палали

Огнем страшним козачі грізні очі,

І ніздрі роздувались, як в коня.

«Пекельна зрада заховалась десь

Між нами, — він шепнув, — та вже нехай,

Дізнаюсь потім я, а поки що

Розбуркай, Яську, п'яних козаків,

Звели озброїтись якнайпильніш,

А я тим часом розміркую сам,

Що далі нам чинить, бо бачу добре,

Що од гостинця січового ворог

Отетерів, не знає що робити»…

Готові всі були вже за хвилину.

Звелів отаман з шаблями в руках

Із криком кинутись на ворогів.

Наш крик почули в інших куренях…

І кинулись на вулицю усі.

Пішла робота!.. Бились аж до ранку.

Який кінець — ти бачив сам. Лягло

Тринадцять тисяч їх п'ятсот…

Ярема

А наших?

Джура (сумно).

Ох, наших теж з півсотні полягло,-

Пером земля хоробрим, царство вічне! –

Ярема (сумно схиляє голову)

Хай прийме Бог у царство у своє

Завзятих лицарів!.. А хто, — не знаєш, -

Побачив перший їх і зняв тривогу,

Обрятувавши тим усіх?

Джура

Чому

Не знаю? Знаю: то — безвусий Шевчик.

Ярема

Хто? Шевчик? Щось не в пам'ятку мені.

Джура

Та мало хто і зна його, бо він

Більш пробував завжди на низових

дніпрових луках… Після бою зник

Невідомо куди: погнався, певне,

Він разом з іншими за кримським ханом,

Що, оточивши Січ, стояв із військом,

Чекаючи, що вчинять яничари,

А як почув, що їм амінь, то втік,

Не оглядаючись, в степи… (Дослухається).

Іде хтось…

Сірко (входить).

Ярема? Ну, здоров, здоров!

(Кидає кирею на руки джурі, який вішає

її на стіну біля дверей і виходить).

Ярема (вклоняється).

Чолом

Тобі, вельможний батьку!

Сірко

(опанований однією якоюсь думкою,