Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

— Я не можу повірити, що в еквадорських Андах збудували експериментальний комплекс, подібний до атакамського. По-перше, мені важко збагнути, навіщо зводити таку лабораторію неподалік тримільйонного міста. По-друге, і Кейтаро Рока, і Ральф Доернберг, які були «мізками» проекту, загинули. Відновити проект «NGF» може одна-єдина країна у світі — США, тому що всі звіти та документація, якщо такі вціліли, належать Пентагону. Та навіть якщо припустити, що збережених документів у принципі достатньо, щоб відродити виробничий ланцюжок із вирощування та програмування ботів без Кейтаро та Ральфа, я не вірю, що Пентагон коли-небудь на таке відважиться.

— Чому? — запитала Лаура.

— Бо це алогічно! П’ять років тому Пентагон зрівняв із землею «NGF Lab» із усіма, хто знаходився всередині, залучивши до операції найновіші бомбардувальники-невидимки. На біса так ризикувати, щоб потім почати проект із нуля? Ви тільки вдумайтесь, який галас здійнявся б, якби про бомбардування суверенної держави дізналися у світі. Американці на рожен лізли, щоб від «NGF Lab» не лишилося ні сліду, ні згадки, і тут — на тобі! — по суті, відразу після бомбардування (якщо взяти до уваги час, необхідний на побудову лабораторії) починають спорудження такого самого комплексу в Еквадорі.

— О’кей, а ампули з пустелі? — не відступала француженка.

Тимур похитав головою:

— Їх замало. Я не знаю, на скількох людей вистачить розчину зі ста п’ятдесяти ампул. На сто п’ятдесят? Більше? Нехай на двісті. Скільки інфікованих ізольовано в психіатричній клініці, де працює твій друг?

— Було триста шість, потім частина померла, але їх досі допроваджують до клініки.

— Отже, триста осіб, — Тимур тицьнув пальцем у Лауру. — І я гадаю, що це далеко не всі. Я не стежив за новинами, тому добре не знаю, що коїлося в Ґуаякілі, але з твоїх слів, Лауро, можна зробити висновок, що протягом тижня не один десяток, а можливо, і сотню цих бідолах перестріляли солдати та спецпризначенці. Скажімо сотня — вважатимемо, що сотню заражених еквадорців солдати розстріляли на вулицях міста, через що «сутінкові» не потрапили до клініки, де зараз відпочивають три сотні їхніх колег. Також цілком вірогідно, що частина інфікованих досі жива та зачаїлася. І таких теж може бути сотня. А порахуймо ще тих, хто через передозування помер упродовж перших хвилин після зараження та чиї тіла сплутали з тілами жертв, що загинули протягом Кривавої П’ятниці. То скільки їх насправді? — чоловік змахнув руками. — П’ятсот? Шістсот? Тисяча? Частину розчину з викрадених ампул боти використали для того, щоб інфікувати учасників проекту — Вілла Ноланда, Кацуро, Ребекку, Ємельянова. А ще чилійські селяни! — він знову замотав головою. — Навіть якщо щось і залишилося, цього однозначно недостатньо для того, щоб заразити півтисячі людей і заподіяти стільки шкоди в Ґуаякілі. Та що я кажу: 2009-го такої кількості наноагентів не було в усьому довбаному комплексі!

Тимур відкинувся на спинку та трохи з’їхав на стільці, жалкуючи, що проказав уголос останню фразу, бо насправді та думка лякала його до чортиків. Він розумів, що американці точно не зважились би будувати в Еквадорі другу «NGF Lab». Водночас Тимур не сумнівався, що нанороботів, яких у серпні 2009-го зберігали в лабораторії, однозначно не вистачило б, щоб інфікувати ту кількість людей, яку, схоже, інфіковано в Ґуаякілі. Заводу немає, але звідкись узялося достатньо наноагентів, щоб на тиждень охопити хаосом тримільйонне місто.

Звідки?

У фантастичних романах про молекулярні нанотехнології нанороботи зазвичай здатні до саморозмноження, тобто вміють копіювати самі себе. Такі молекулярні механізми навіть отримали власну назву — машини фон Неймана , оскільки їх уперше описав угорсько-американський математик єврейського походження Джон фон Нейман. На основі теоретизувань фон Неймана фантасти вигадали гіпотетичний сценарій кінця світу, за яким спроможні до самореплікації нанороботи стають неконтрольованими та, виконуючи програму саморозмноження, починають продукувати самі себе, доки не поглинають всю речовину планети. Тимур міг би припустити, що нанороботи із залишених у пустелі ампул навчилися відтворювати самі себе, розмножилися та якимось чином дісталися до Ґуаякіля. Але це життя, а не фантастичний роман. Теоретично в «NGF Lab» можна було створити молекулярні машини з потенціалом до побудови власних копій, однак для цього їх потрібно спочатку запрограмувати на самовідтворення. Влітку 2009-го Тимур Коршак мав доступ до програмних кодів, які керували і наноагентами, і — на макрорівні — істотами, у чиї голови їх вживлювали, і з нічим подібним не стикався. Нанороботи NB-7ЅG відтворювали б самі себе лише тоді, якби їх цього попередньо навчили . Розглядати гіпотезу про те, що NB-7ЅG через яку-небудь спонтанну мутацію могли навчитися розмножуватися, — це все одно, що припускати, що сині кити чи кашалоти коли-небудь навчаться народжувати танки «M1 Abrams» із заправленими баками та повним боєкомплектом. Цей варіант Тимур навіть не згадував.