Макс Кідрук - Бот. Ґуаякільський парадокс

— Отже?.. — Лаура зазирнула в обличчя Тимуру, наче чекала, що він от-от озвучить третій варіант.

Українець знизав плечима:

— Отже, ми не знаємо, звідки і як усе почалося. Або… психоістота не поверталася, ми без причини накрутили самі себе, а еквадорці мають справу з невідомим вірусом, бактерією чи просто з першим в історії випадком колективного божевілля.

Психіатр скептично посміхнулася:

— А як же малюнки?

— Вони щось доводять? Таких будівель — сотні в усьому світі.

— А той факт, що «сутінкові» кличуть когось на ім’я Тимур?

— До твого відома, я не єдиний Тимур на планеті. Крім того, ти сама чула, щоб вони когось кликали?

Лаура опустила погляд. Тимур викручувався, чіплявся за соломинку, якої насправді не існувало, і вони обоє це розуміли.

— Саме тому ми летимо, — зауважила француженка, — ми мусимо дізнатися, у чому причина.

Тимур промовчав, так стиснувши губи, що на підборідді утворилась ямочка. Вони полетять — питання вирішене, — але він усе одно вважає це безумством.

Ріно Ґроббелаар подумав, чи не розповісти йому про малюків, які вціліли 2009-го. Він навіть розтулив рота, але в останню мить передумав. Яка різниця? Ті вишкварки давно мертві. На дідька зараз розповідати про те, як він ледь не надув у штани в аеропорту Сантьяго п’ять років тому. І Ріно вивергнув малозмістовну фразу:

— Хе, програмісте, як у тебе все гарно виходить.

— Я більше не працюю програмістом, — заперечив українець.

— Я знаю. Але яка, на хрін, різниця? Бути програмістом — це як народитися калікою: нікуди від того не подінешся.

— Ріно, ти сказав «на хрін»? — погамувавши посмішку, повернулася Лаура.

— Де? — ґевал сконфужено зиркнув на практично порожній пивний келих, немовби натякаючи на те, що він не винен: міцне слівце плавало в пиві, він його ненароком заковтнув, а отепер виплюнув замість відрижки. «То не я, я не бачив, „на хрін“ сховалося за піною!»

— Ти щойно промовив «на хрін».

— Я нічого такого не говорив!

— А як же оте твоє «я тепер ПРЕ-ПО-ДОБ-НИЙ»? — Лаура спробувала відтворити голос Хедхантера: — «Я читаю проповіді та розказую діткам про Бога».

— Відчепись! Тобі вчулося.

— Твоє «преподобний» таке ж саме, як його, — жінка кивнула вбік Тимура, — «я не програміст». Ви що — страуси? Повиймайте нарешті голови з піску, припиніть корчити із себе тих, ким ви не є, й удавати, ніби те, що відбувається в Еквадорі, нас не обходить! У нас попереду багато роботи, і ви потрібні мені такими, якими були 2009-го.

— Це якими «такими»? — єхидно поцікавився Тимур.

— Чоловіками з яйцями, — відрубала Лаура.

Увечері, повернувшись до номера, француженка перевірила баланс на банківському рахунку. Залишок становив 3501 євро.

Лаура Дюпре довго дивилася на чотиризначну цифру на екрані свого планшета, не розуміючи, що її непокоїть, доки з глухим щемом у грудях не усвідомила, що грошей у неї залишилося лише на два зворотні квитки.

Аліна не поїхала з Тимуром до аеропорту. Вони розпрощалися вдома, о третій ночі у понеділок, 19 січня, після чого Тимур зійшов униз до таксі, в якому на нього вже чекали Ріно та Лаура.

Рейс KL1382 прибув до Амстердама без запізнень. За дві години француженка, українець та південноафриканець пішли на посадку у величезний «Boeing 767», рейс KL755, що летів до Еквадору.

Через три години після вильоту з аеропорту Схіпхоль, у повітрі над Атлантикою, преподобний Ґроббелаар заснув. А за Азорськими островами — захропів. Причому захропів так потужно, що в моменти, коли брав найвищі ноти, у салоні не було чути стугону двигунів 767-го. Оскільки пасажирів у економ-клас напаковують зі щільністю, що не поступається щільності сардин у консервній бляшанці, всім, хто летів у хвостовій частині лайнера, можна було лише поспівчувати. Із 31-го до 39-го ряду не спав ніхто.

Першим не витримав низькорослий лисуватий еквадорець, який займав місце попереду Ріно та дуже хотів виспатись перед прильотом додому. Втомившись від ведмежого гарчання в себе над вухом, чоловічок скочив на ноги і, вдавлюючи до упору кнопку виклику стюардеси, заверещав:

— Carramaba! Jiho de la puta! [49] Чорт забирай! Сучий син! (ісп.)

Після нього бідолашну стюардесу (під ідіотське іржання Тимура та Лаури) викликали разів п’ять і щоразу примушували будити Ріно. Дівчина боязко торсала ґевала за плече, той піднімав важкі повіки та глипав на пасажирів налитими кров’ю вепрячими очиськами. У перші секунди після пробудження пальці Ріно самовільно стискалися, він грізно випинав щелепу, шукаючи, кого б гепнути своїм масивним кулачищем і тим самим пояснити, що його не слід будити без причини, а потім здоровань, напевно, згадував, що він — преподобний, смиренно бубонів «pardon» і засинав. За якусь хвилину шоу починалося знову.