Максим Кідрук
Подорож на Пуп Землі
Т. 1
Моїм батькам, Івану Миколайовичута Ніні Сергіївні, за розуміння, підтримку та мовчазне потурання усім моїм навіженим ідеям
Через двадцять років ви більше жалкуватимете про те, чого не зробили, аніж про те, що ви зробили. Тому відкиньте сумніви. Забирайтеся геть з безпечної гавані. Ловіть подорожній вітер усіма вітрилами. Досліджуйте. Мрійте. Відкривайте.
Марк Твен
It will be a hell of a trip… [1] Нічогенька собі буде поїздочка… (Ян Фідлер) (англ.).
Jan Fidler
ЯКОСЬ В ПУСТЕЛІ АТАКАМА…
(ПРОЛОГ)
Липень 2009-го, пустеля Атакама, Чилі, тисяча двісті кілометрів на північ від Сантьяго. Тридцять хвилин після заходу сонця
…З їхніх облич давно щезли посмішки. Жарти стихли самі по собі, вичерпалися ще кілька кілометрів тому, заливши салон новенького «Chevrolet DMAX 3.0» масною тишею, якщо, звісно, не брати до уваги розміреного хурчання двигуна та тихого постукування камінців об днище.
Небо набрякало свинцем. Сутінки скрапували з безхмарної височини, пастельними тонами накладаючись на обривчасті, наче порубані сокирою вапнякові скелі, які щомить сильніше зчавлювали русло давно засохлої ріки. Де-не-де перед капотом позашляховика поміж сіро-коричневими порепаними бескидами просовувались гладенькі язики піщаних дюн. Довкола них глиняні бескиди неначе провалювались крізь землю, оголюючи блідо-бордове призахідне небо. Позаду за машиною в густому нерухомому повітрі застигали каламутні хмари здійнятої колесами порохняви, схожі на грізних привидів, що вилазять зі скель, так безцеремонно потривожені небажаними гостями.
Двоє молодих чоловіків, сховавшись у кабіні червоного глянцевого пікапа, помалу, проте неухильно просуваються вглиб Атакамської пустки. Щільно стиснуті губи та біснуватий полиск у їхніх очах виказують похмуру рішучість. Зрідка вони перекидаються негучними лаконічними фразами. Перемовляються англійською, щоправда, з ледь відчутним акцентом. Обоє — трохи вищі середнього зросту, з русявими чупринами, вигорілими до білизни під гарячим сонцем Атаками. Обоє мають світлі очі, котрі наче дві величезні водяні краплини проступають на засмаглих до червоного обличчях. Облуплені носи, порепані пересохлі губи — усе свідчить про те, що незнайомці є цій землі чужими.
Старший кермує. Його сині очі промацують дорогу попереду, видивляючись підступні вибоїни та масивні купи вапняку. Молодший, ніби штурман під час ралі, тримає на колінах потерту карту, намагаючись щось розгледіти за допомогою кишенькового ліхтарика.
Зненацька вапнякові бескиди розступилися, відкриваючи для погляду продовгувату прогалину. Гостроконечні обриси глиняних хребтів змінили м’які перекати піщаних дюн. За кількасот метрів на південь прямовисний кряж продовжувався, але на заході та півночі горизонт заступили м’які дюни — немов хвилями велетенського океану плавно здіймаючись увись. Утім, білошкірим осквернителям пустельного спокою не довелося довго милуватись захопливим краєвидом: зненацька «Chevrolet» зарився носом у пісок, паси безпеки боляче врізались у груди, а важіль перемикання передач затрясся, ніби в лихоманці.
— Піски! Чорт забирай, піски-и-и!!! — заволав молодший з чоловіків, зриваючи карту з колін.
Другий, різко крутнувши кермо праворуч, спробував додати газу і вирватися з пастки. Мотор злостиво загарчав, але машина не зсунулася з місця. Задні колеса з шаленою швидкістю безрезультатно вертілись, піднімаючи вгору силу-силенну куряви.
Зрештою, двигун заглох…
Мандрівники вибрались із автомобіля. Перед ними постала невтішна картина: русло ріки раптово урвалось, а джип усіма чотирма колесами втонув у піску. Молодший, той, що тримав карту на руках, неквапом роззирнувся навкруги і тихо, але смачно вилаявся. Повітря здригнулось: такої дивної мелодійної мови пустеля не чула від створення світу. Тим часом водій, не звертаючи уваги на експресивні вислови товариша, мовчки обійшов авто і заглянув у кузов пікапа. Затим він повільно відхилився назад і спробував сплюнути, але рот пересох настільки, що з нього не вилетіло ні краплинки вологи.
— Маємо лопати? — зрештою спитав молодший з чоловіків. — …Ну, хоча б одну?
— Ні.
— А дошки?
Водій заперечно похитав головою. Якийсь час вони переминалися з ноги на ногу, сердито обдивляючись заціпенілий джип, а тоді без зайвих слів та нарікань опустилися навколішки і руками взялися відкопувати колеса. Пісок був м’яким, теплим, сухим. Дуже приємним на дотик.
Читать дальше