Максим Кидрук - Твердиня

Спливло ще півхвилини, перш ніж двері вілли розчахнулися.

– Чого так довго? Де Лео? – забурчав Ґрем, але тут-таки забив на те, про що питав, і вирячився від здивування: – Семе, що з тобою?

У мережі є фотоприкол, на якому зображено двоє совенят: одне нормальне, інше – з потішно підігнутою лапою і якогось дідька вивернутою на 90° головою, а під ними підпис – «Я і мій брат-дебіл». Так ось, Сьома виглядав геть як той брат-дебіл. Голова вигиналася під неймовірним кутом – праве вухо практично торкалося плеча, а шия, здавалось, дзвеніла від напруження.

– Нічого серйозного, – відмахнувся росіянин.

Ґрем простягнув долоні та спробував поставити голову Семена на місце.

– Ай, ай! – заволав той. – Не чіпай! Ідіот! Болить!

Американець забрав руки.

– Добре, не буду. Але що в тебе з макітрою, бадді?

– Нерв у шиї защемило.

– Знову спав під навстіж розчиненим вікном? – Ян Фідлер, не випускаючи пакети, стягав кросівки й дивився на Сьому поблажливим батьківським поглядом: «Я ж тобі казав». Семен був фанатичним адептом здорового способу життя. Не курив, знав міру з алкоголем, не їв напівфабрикатів тощо. Та іноді перегинав палицю. Це, зокрема, виявлялось у тому, що хлопець спав із відчиненими вікнами, вкриваючись самим простирадлом. Навіть коли надворі було дуже холодно. Іноді, як-от сьогодні, такі «процедури» закінчувалися неприємностями – шийно-плечовим радикулітом.

– Та я завжди так сплю, ти ж знаєш, це не через те, це я крутнувся різко, – бурчав росіянин.

– Ну-ну. Поговори мені. Помив учора макітру й уклався нею до вікна? – гнув своє Ян.

– Ага, – зітхнувши, здався Сьома.

Чех пирхнув.

– Hlupák! 51 51 Hlupák – дурень, ідіот ( чес .). Тепер днів зо три ходитимеш, як підстрелений.

– Та нормальок! – усміхнувся Семен. – Уже майже не щемить. Тільки вставати з ліжка важко – залежишся, а потім тільки ворухнешся – і клята шия вистрілює блискавками аж до прямої кишки… Я тому й не відчиняв так довго. Ледве сповз із лежака.

– А де Лео? Чо’ він не спустився? – спитав Ґрем.

– Він у ванній сидить, – посміхаючись, відповів росіянин.

Щось у тій посмішці насторожило мулата.

– Якого лисого він там робить о третій пополудні?

– Помідорки вимочує, – було видно, що лише завдяки титанічним зусиллям Сьома вдержує істеричний регіт за міцно стиснутими зубами.

– Які ще помідорки?

Семен із ляском затулив рота долонею. Через звернену набік голову здавалося, наче росіянин сам собі хоче зламати карк. Утім, ніщоне допомагало: сміх фонтанував уривчастим пирханням через ніс.

Трохи опанувавши себе, хлопець промовив:

– Янкі, ану гукни… спитай його: як твої яйця?

– Що? – смикнув бровами американець.

– Що чув.

Ян вирішив не чекати, поки Ґрем розкумекає, що й до чого. Задер голову в проліт над сходами та заволав на всю віллу:

– Leo… Leo! How’re your balls, man?! 52 52 Лео… Лео! Як твої яйця, чувак? ( англ. ).

У відповідь із другого поверху долинуло розпачливо-істеричне верещання:

– Fuck you! FUCK YOU ALL!!! 53 53 Пішли ви! ТА ПІШЛИ ВИ ВСІ!!! ( англ. ). – голос Левка змінився до невпізнання.

– Чувак, ну тобі хоч полегшало? – задерши макітру, і собі глузував Сьома.

– Fuck aw-a-a-a-a-a-a-a-y!!!

Семен зареготав, склавшись навпіл. Його губи спершу розтяглися в посмішці, та вже за мить скривилися від болю: застуджений нерв давався взнаки. Розбурханий лайкою, до вітальні ввійшов Бенґт. Що найдивніше: архітектор зовсім не сердився, що в його домі лаються, – він також душився від сміху.

– Здрастуйте… – привітався Ян, сором’язливо втягнувши голову поміж пліч. Чех не знав, що старий удома.

– Привіт, хлопці! – тамуючи пирскання, помахав рукою Бенґт.

– Що у вас сталося? – озвався Ґрем, переводячи погляд із Бенґта на Сьому й назад. – Семе?

– Га-га-га! – більше не стримувався господар вілли.

– Не питай, – застогнав Семен, сповзаючи по стіні на підлогу. В обох – і у старого, і в росіянина – від сміху виступили сльози.

– Умерти можна… – витираючи кулаком вологу з очей, Бенґт почовгав до кухні.

Сьома звівся на рівні.

– Ходімо. Зараз самі побачите.

Хлопці піднялись у вітальню на другому поверсі. Ян звільнився від сирних паличок і чипсів, розклавши пакети на столі. Ґрем одразу попрямував до ванної кімнати. Наблизився, машинально простягнув руку, щоб узятися за ручку, і лише тоді помітив, що дверей немає. Точніше, вони є, проте не там, де їм належить бути. Двері ванної кімнати стояли сперті на стіну біля проходу. Завіси – грубо вирвано. У місцях відриву повідлітали шматки тиньку. Далі – ще цікавіше. Американець уступив до ванни й побачив Левка.