Максим Кидрук - Твердиня

Ґрем більше не міг стримуватися, тож лагідно розвів її ноги.

– I want to fuck you until you can’t walk anymore… – хрипко прошепотів мулат і увійшов так глибоко, як тільки міг.

За вікном дощило. Від затоки тягнуло крижаною вогкістю. Ґуннар Іверс підставив Левку та Семенові по табурету, сам сів на дерев’яний стільчик і, не запропонувавши ні кави, ні чаю, розгорнув накидану від руки карту.

Левко іронічно всміхнувся. Поведінка художника все більше нагадувала фарс, а сам він в очах українця перетворювався на психічнохворого – не буйного, та все ж із конкретно перекособоченим дахом. Сьома німував, звіддалік роздивляючись альбомний аркуш, який злегка виблискував у світлі лампи.

– Не говоріть нічого, – схвильовано промовив Ґуннар, – спочатку вислухайте, а потім вирішуйте, що із цим робити, – він розгладив долонею аркуш і тицьнув пальцем у точку в нижньому правому куті: – Ось це Пуерто-Мальдонадо, єдине поселення в регіоні Мадре-де-Діос, що може слугувати відправним пунктом для експедиції…

– А хто вам сказав, що ми… – розтулив рота Левко.

– Я ж просив не перебивати мене, – наморщив лоба старий швед. – До Пуерто від Куско тягнеться асфальтована дорога С30 – за шість-сім годин можна доїхати рейсовим автобусом. Після Пуерто-Мальдонадо шосе С30 прямує на північ, проходить уздовж кордону, огинаючи ліси Мадре-де-Діос зі сходу, та приблизно за 250 кілометрів завертає у Бразилію. Хоча шосе вам не потрібне. Через Пуерто пробігає річка за назвою Ріо-Мадре-де-Діос. Вона тече із заходу на схід, роблячи чималий гак біля Пуерто-Мальдонадо. Ось тут, – палець зупинився на вигині річки. – З північного заходу в цей «гак» впадає одна з найбільших приток Ріо-Мадре-де-Діос – Ріо-де-лас-П’єдрас, яку місцеві кличуть Такуатіману. Якщо йти вгору за течією Ріо-де-лас-П’єдрас, то через 180 км від Пуерто-Мальдонадо на правому березі (тобто зліва, якщо зважати на те, що просуваємося проти течії) натрапите на ґрунтову злітну смугу. Вона обслуговує наукову станцію «Проґресо», фактично, невелику хатину, де ночують учені, що прилітають на стариці 45 45 Стариця – відокремлена від річки ділянка (меандр), озеро в залишених річкою річищах. Мадре-де-Діос поспостерігати за птахами. Приблизно за 260 км від Пуерто-Мальдонадо із заходу в Ріо-де-лас-П’єдрас має безіменну притоку. Точну відстань назвати не можу, та це й неважливо – Такуатіману після кожного сезону дощів змінює русло, – зате в мене є глобальні координати місця, де зливаються річки. Я записав їх ось тут, – палець перемістився аркушем навскоси.

– Піднявшись ще на 30 км безіменною притокою, праворуч від себе ви побачите скелю, схожу на голову папуги, – «Parrot’s Head Cliff 46 46 Кліф Голова Папуги ( англ. ). ». Якщо не переплутаєте притоку, то пропустити Голову Папуги практично неможливо. Цей бескид позначає місце висадки, – що більше Ґуннар говорив, то дужче хвилювався. Кілька разів він кидав погляд на вхідні двері майстерні, наче боявся, що крізь них хтось увірветься і завадить йому завершити. – На південь від місця висадки сельва ховає два невеликі озера – Аппер-Уінкер-Лейк 47 47 Аппер-Уінкер-Лейк (англ. Upper Winker Lake ) – озеро Верхня Повіка (або Верхнє Око). (така назва північного) та Лоуер-Уінкер-Лейк 48 48 Лоуер-Уінкер-Лейк (англ. Lower Winker Lake ) – озеро Нижня Повіка (або Нижнє Око). (південного). Аппер-Уінкер-Лейк лежить на 5 км південніше від Голови Папуги, а Лоуер-Уінкер-Лейк – ще на 3 км далі на південь. Коли досягнете Лоуер-Уінкер-Лейк, на північно-західному березі знайдете кам’яну дорогу, схожу на древні тракти інків, яка тягнеться на захід крізь нетрі, – попри всі зусилля, старий не міг приховати тривогу. – Це шлях до Паїтіті.

Від напруження на лобі Ґуннара виступив піт. Пивний віддих залишився, та алкоголь з голови старого вивітрився. Українець м’яв пальцями мочку правого вуха та міркував про те, на дідька божевільному вигадувати так досконало продуману історію. Розповідаючи, старий швед жодного разу не затнувся.

– А це що таке? – спитав Сьома, показавши (але не торкнувшись) пальцем на мапу.

– Це «Skull’s Crevice», Розколина Черепів, один з орієнтирів. Кам’яна дорога оминає її з півдня, а від Розколини до Паїтіті – два денні переходи, – кілька великих крапель збігли по скронях. Він узяв карту зі столу, згорнув її й тихо (майже благально) промовив: – Візьміть… це вам.