Максим Кидрук - Твердиня

Торкнувшись пальцями складеної вчетверо та захованої до кишені пальто карти, Левко подумав, що мав він у дупі таку перспективу: їхати й дізнаватись, що то таке.

На жаль – на превеликий жаль для них обох – Семен Твардовський думав інакше.

Почистивши зуби, Левко заглянув до кімнати Сьоми.

– Ще працюватимеш?

Годинник показував п’ять на другу ночі. Семен у самих трусах і майці примостився за столом перед відкритим ноутбуком. Ліжко стояло нерозстелене.

– Та так… Хочу дещо глянути, – не повертаючись, відповів росіянин.

– Як знаєш, – позіхнув Левко. – Я валю спати. Добраніч!

– Добраніч, Лео, – не обернувшись, буркнув Сьома.

Українець вирубився через секунду після того, як розпластався на ліжку.

Години збігали, а ліжко Семена лишалося неторканим. Хлопець поринув у мережу, із прискіпливістю нишпорки визбируючи крупинки інформації про Паїтіті. Почав із Вікіпедії, щоправда, тільки для того, щоб зачепитися за первинні посилання та знайти прізвища тих, хто вивчав і писав про древню твердиню. У такий спосіб він натрапив на «Паїтіті, Ель Дорадо і Амазонки», книгу історика Роберто Левілльєра; записки дослідника Енріке Урбано, який шукав Паїтіті у 1970-х; нотатки священика з Лареса 49 49 Ларес – муніципалітет Пуерто-Ріко, острівної території у складі США. Заснований 26 квітня 1827 року. – отця Хуана Карлоса Полентіні; нещодавні дослідження росіянки Вєри Тюлєнєвої; і навіть уривки з колоніальних хронік, що містили свідчення конкістадорів (зокрема священика Дієго Феліпе де Алькайя).

О шостій ранку, коли Левко заворушився, помалу виповзаючи із трясовини сну, Сьома все ще сидів перед комп’ютером, за ніч не склепивши очей. На екрані висіло вікно браузера «Google Chrome» із півсотнею відкритих вкладок зі статтями про викуп Атауальпи, уривками іспанських документів із розповідями конкістадорів, google-мапами джунглів Мадре-де-Діос і прилеглих територій Болівії та Бразилії, описами звичаїв мачігуенга, даними про експедиції Персі Фосетта, Боба Ніколса, Ларса Хафскйольда й інших мандрівників, які, подавшись на пошуки загубленого міста, не повернулися…

Перехилившись через поручні сходів, Сьома перехопив Левка, коли той взувався.

– Лео, прийом!

– Кажи бігом, бо я вже йду, – у столиці Швеції і метро, і міські електропоїзди курсують із фантастичною пунктуальністю, що дає змогу з точністю до хвилин розрахувати час, потрібний для переміщення до потрібного пункту. Однак у такої точності є зворотний бік. Левко знав: якщо прогавить «pendeltåg 50 50 «Pendeltåg» (читається «пендель тоґ») – міська електричка в Стокгольмі, що сполучає центр міста із передмістями й аеропортом Арланда. », який вирушає зі станції «Спонья» о 8:11, то на лекцію в головний кампус КТН учасно не потрапить.

– Збирай на завтра пацанів, – гукнув згори Семен.

– О’кей. Для чого?

– Поговоримо про Паїтіті.

Левко випростався, лишивши шнурівку незав’язаною. По спині пробіглися мурашки.

– Що ти сказав?

– Що чув, Лео. Треба нарешті вирішити з літньою мандрівкою. Українець задер голову, зазирнувши у сходовий проліт.

– Ти хочеш… – він зупинився.

– Так, саме те, що ти подумав. Якщо Ян і Ґрем будуть не проти, я… я хотів би туди поїхати.

– Лео! Ле-е-о! – гукав Ґрем, грюкаючи у двері. – Семе! Се-е-м! – тиша. – Де ви, чорт забирай?

За ним стояв Ян. Він не стукав і не кричав, тримаючи в руках і стискаючи під пахвами різнобарвні пакети з чіпсами OLW і сирними кульками «Estrella». Горішків не брали, бо Семен із дитинства мав алергію на горіхи. Шматок горіха завбільшки з яблучне зерня може роздути його макітру до розмірів шкільного глобуса і навіть (без належного медичного втручання) призвести до коми й смерті. Щось подібне двічі траплялось із Семеном у Франції, після чого він більше не дивився в бік лісових горіхів та арахісу і став завше випитувати, де б не обідав, чи немає у стравах подрібнених горішків. Грюк! Грюк! Грюк!

– Позасинали чи що?!

Погода справді стояла «сонна»: небо затягнуло сірою тванню, дощу ніби й не було, та повітря аж чвакало від вологи. З дерев у садку постійно капало.

Зрештою десь із глибин будинку долинув тихий голос Сьоми:

– Йду… Не ламайте вхідні двері, варвари.