Макс Кидрук: Бот

Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу — сприяння розвитку новітньої української культури.

Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п’єсами.

У ті липневі гарячі дні в Києві стояла така нестерпна спека, що здавалося, ніби сонце поставило на меті розплавити мармурові сходи і колони Українського дому. На кожного мітингувальника, що зібралися на Європейській площі, аби висловити протест щодо «мовного закону», припадало по одному спецназівцю. Протестанти шукали клаптики тіні, ховалися там і дбайливо поступалися місцем одне одному. На площі зібралися однодумці, які прекрасно розуміли одне: мову неможливо знищити жодним законом, якщо нею говоритиме, писатиме, складатиме книжки, мітингуватиме, освідчуватиметься в коханні, проклинатиме, співатиме цілий народ.

Саме там до мене підійшов худенький хлопчина й представився українським письменником. Його ім’я я вже чула на кількох літературних конкурсах і від затятих кіровоградців, які розповідали про активну молодь свого краю. Максим Кідрук — а це був автор цієї книжки — попросив мене прочитати свій останній твір. «Прямо тут і зараз?» — пожартувала я. «Ні, книжка ще в друці, я вишлю вам електронну версію, почитайте, як буде нагода». Я пообіцяла прочитати роман, але все не складалося: весь час забирала робота й Інтернет, середовище реальних людей і ботів. Нарешті після чергової електронки Максима я засіла за книжку.

Зізнаюся чесно, дорогий читачу, фентезі і пригодницький роман — не мій жанр, більше того, в житті не грала в жодну комп’ютерну гру, хіба спостерігала за «стрілялками», в які зосереджено бавилися діти, і намагалася безрезультатно відірвати їх від компа. Мене у книзі Кідрука привабило інше: хороша українська, ненудний сюжет. Ну, і ще один цікавий момент: програмісти впевнено завойовують головні позиції серед героїв літературних творів. Тепер і в книгах корифеїв української літератури, і в молодих авторів можна знайти героя, що значну частину свого життя живе в Інтернеті і добре розуміється на найскладніших програмах. Врешті-решт, Україна відома світові не лише прекрасними спортсменами, а й висококласними програмістами, на яких дійсно полюють найбільші компанії.

Максим, анонсуючи мені свого «Бота», прочитав справжню лекцію про те, що таке технотрилер. Захоплено розповідав про цей гібридний жанр, у якому переплетена наукова фантастика, трилер і ще купа всього. У таких книжках можна знайти детальні описи наукових дослідів, технічні новинки, отож подібні романи люблять ті, хто цікавиться не лише художньою, а й дослідницькою літературою. У схожій стилістиці писав Майкл Крайтон, тож знаменитий «Парк юрського періоду» — теж технотрилер. У цьому жанрі прославились Том Кленсі і Ден Браун (два перші його романи є стовідсотковими технотрилерами).

Сьогодні Максим Кідрук прагне стати першим українським письменником, що спеціалізується на модному жанрі, презентуючи «Бот» як перший вітчизняний технотрилер. Думаю, варто допомогти нашому технофантасту: для початку купити і прочитати його новий роман!

Отож, любий читачу, готуйся до читання «Бота». Максим обіцяє, що до твоїх снів, може, прийде купка білявих хлопчиків, схожих один на одного як дві краплі води.

Гарних вражень!

Ірина Геращенко,

народний депутат України