Професор виключив магнітофон.
– Знаєте, – сказав, – було тяжко слухати. Ми відчували себе інквізиторами. Перше враження – що маєш справу з живою людиною.
У залі настала мертва тиша. Так, ніби тільки-що поховали когось. Григорій Федорович звернув увагу, що слухачів охопила тривога. В усіх обличчя витягнуті, очі щось шукають, посмішки безглузді.
– Ми можемо реконструювати не тільки історичну особу, а й легендарний чи літературний персонаж. Більше – ми ставимо їх у найрізноманітніші ситуації, причому з програмою розвитку сюжету і відтворення його (у вигляді мультфільму, наприклад) на дисплеї. Незабаром ми вийдемо на масовий телеекран.
– Якщо я вірно зрозумів, – сказав Молодан, – ви позбавите роботи тисячі, а то й десятки тисяч творчих працівників. Мені стає моторошно. Тепер я уявляю, що ви наробили…
– Діалектика розвитку науки така, що дозволити собі думати про якогось там мультиплікатора, чи оператора, який виконує примітивні операції – це велика розкіш, коли такі операції можна прискорити у мільйони раз. Наш комп’ютер зробить малюнки з точністю справжніх фотознімків, створить найфантастичніші пейзажі, а розвиток дії з вражаючою реальністю. У найближчому майбутньому телетеатри завоюють глядача. Ігровий фільм витіснятиметься.
– А куди подіти акторів, режисерів, художників? – спитав хтось з молодих.
– Талановитих – у театр, бездарних – а їх більше… – мені їх не шкода. Зате народяться нові професії: програміст-постановник, програміст-художник, програміст-інженер-сценарист та інші. П’ять-шість фахівців з двома десятками акторів, що озвучуватимуть фільм (акторів ніхто і ніщо ніколи не замінить, як і поетів), за день-два створюватимуть такі шедеври як «Війна світів», чи щось подібне до американської «Клеопатри»… буде відтворена вся історія людства, ми змоделюємо системи відносин між людьми, народами, певні програми виховання і таким чином створимо умови для викорінення злочинності.
– Вибачте, пане професоре, – перебив Паскудний. – А що було далі з Христом і Юдою?
– Потім ми заклали в машину програму, в якій містився двотисячолітній досвід християнства, і записали продовження діалогу. Після обіду ми зможемо ознайомитись.
…Каву пили поспішаючи. Після Братишин молодший запросив усіх до зали. Коли гості зручно влаштувалися, сказав:
– Український театр готує до постанови мою п’єсу. Деякі уривки – витвір машини. У всякому разі сцена, яку зараз розіграють мої друзі – артисти нашого театру – написана з допомогою машинної інформації. То ж почнемо.
На імпровізовану сцену вийшли Артур, Симон і Леонід. Артур в ролі Ісуса Христа, Симон – Юди, а Леонід грав інтелігента ХХ століття.
Інтелігент: Я – двадцяте століття. Міст у століття перше перекинув комп’ютер, який змусив його й заговорити. Оскільки двадцяте століття осудило перше, я сьогодні тут, щоб захищати його… Тобі слово, Юдо.
Юда:(до Христа) Ти прийшов, щоб врятувати усіх. Значить, я ще не зрадив тебе, а Ти уже простив мені.
Христос:Я простив, а люди ні.
Юда:Своїм вчинком я приблизив те, що було неминучим. У Твоїй смерті моєї вини немає. Нею Ти спокутував наші гріхи… мої теж… Хоча страждав я більше, ніж Ти.
Христос:Хто виміряв глибину страждання?
Юда:Ти помирав за ідею, а я від того, що життя позбавлене будь-якого сенсу. Твоє життя, Твоя смерть були осяяні ідеєю порятунку людства, себе ж приніс я в жертву, аби так сталось. За це мене осудили. Яка жорстока несправедливість!
Інтелігент:Воістину, злочинець не піде на злочин, не виправдавши себе перед тим.
Юда:Мовчи. Що ти там знаєш. Ти ще не жив, а глянь у свою душу… Що страшно? Вона уже гнила… а намагаєшся мати власну думку.
Інтелігент:Не тіш себе, що всі такі, як ти. Ті, кого маєш на увазі, дійсно, схожі на тебе, може, навіть, гірші. Все-таки ти символ. І лиш для того, щоб показати людям, якими вони не повинні бути.
Юда:Те-те-те. Заладив. Шукаєш там у своїх примітивних теорійках. Мене осуджують лиш подібні до мене, для того, щоб самим здаватися порядними. Такі, приблизно, як… (показує на інтелігента).
Інтелігент:Юдо, тебе осуджено за те, що ти зрадив, і за те, що поцілував при тому. Тепер ти намагаєшся не тільки виправдатись, а й возвести негативну цінність – зраду як необхідність і ганьбиш найвищий цінник людяності – поцілунок. Але уже тоді, коли накинув собі зашморг ти зрозумів, що глибинна твого падіння бездонна. Ти не просто зрадив, ти взяв за це гроші.
Читать дальше