Ярослав Трінчук - Кожному своє

Той зблід. Машинально сіпнулась рука, щоб взяти фото, та полковник повільно пішов і сів у крісло. Він знав, що робить. Цього молодика подачками не візьмеш. А з ладу його вивести треба.

Василишин якусь мить вагався, потім рішуче підійшов до полковника.

– Жалкую, що зараз дуель неможлива.

– Не жалкуйте, я вас убив би, – відповів спокійно Паскудний і тихо, так, аби ніхто не почув, додав: – Я знаю, ви популярна людина, тому арештувати вас не можу. Мені потрібно одне – щоб ви мовчали. І по-батьківськи хочу застерегти: не вчиніть якогось необдуманого кроку, бо тоді нам доведеться зробити так, що коли вас везтимуть до тюрми, натовп улюлюкатиме навздогін. А це візьміть собі на пам’ять.

– Який шантаж! Який безсоромний шантаж!

– Спокійно, юначе. Чи хочете, аби по місту розкидали тисячі таких…

Марко тремтів. Він тримав у руках фото, де «знято» його з хлопчиком… Йому хотілося взяти за горло отого ситого негідника, а полковник спокійно:

– Особисто я не вірю, в те. Видно, майстерний монтаж. Однак, ви повинні зрозуміти, що ми не допустимо вашого активного протесту… а от підтримка була би бажана. Ось вам перепустка. Радимо місяць-другий сидіти дома мовчки, а там видно буде.

Марко вийшов. Не злякався провокації. Щоб не вдарити Паскудного.

Полковник посміхався. Тепер не залишилося балакучих… З рештою справа піде легше. Можна телефонувати генералові, що завдання виконане.

Він потирав руки. Нині чи не найвизначніший день його життя. Так запросто зігнув у баранячий ріг цю гнилу інтелігенцію.

Він ще покликав кількох викладачів і просто так, навіть без застереження, відпустив. Залишилося небагато гостей. Раптом полковнику заманулося посварити професора з Олегом Івановичем.

– Пане Чалий, – звернувся до архітектора. – Ваш син сидить зараз у в’язниці за організацію антиурядових безпорядків. Ми його звільнимо, а в архітектурному бюро є для вас місце.

– Полковнику, криза, що паралізувала наше суспільство останні місяці – то ваша робота? – спитав спокійно Олег Іванович.

– Не забувайтеся. Тут я питання задаю, – відповів полковник гостро, але той ніби не чув.

– Так, значить, то ваша робота… І ті провокації на дорогах, біржах, і те штучно зроблене безробіття, і ті вбивства, самогубства, немотивовані арешти – то була підготовка до перевороту. А досьє на кожного з нас видало кагебе два дні тому. Ви навіть не встигли вивчити його як слід…

– Я арештую вас! – з притиском сказав Паскудний.

– Ви не встигли вивчити досьє на нас як слід, інакше ви б не пропонували мені… архітектурне бюро. Полковнику, ви хотіли поплавати з аквалангом. Будь ласка, я запрошую вас. Апарати готові. Запевняю, що красивішого видовища, ніж я вам покажу, ви не побачите ніколи.

– Ти що здурів? Уночі плавати?

– Я ще ніколи не був таким серйозним, як зараз, пане полковнику. Прошу вас. Не треба боятися. А море у цю пору – казка. Чи ви боїтесь?.. Безперечно, у танку безпечніше…

– Наказую тобі замовкнути! – полковник зірвався на фальцет, а у тих, що залишилися, зникла раптом розгубленість і страх. Полковника оточили з усіх боків і стали пропонувати, чому б, дійсно, йому не скупатись. І він зрозумів: гра може бути програна. Як добре, що до цього проклятого Чалого він звернувся наостанку. Нічого, колись він помститься.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.